Розділ «Вільям Шекспір СОНЕТИ»

І ти, відцвівши, міг би так впізнати

Свій красен час крізь старості вікно!

Життя безпам'ятне стає ганьбою —

Ти вмреш — і образ твій помре з тобою.

Красо недбала, чом же ти сама

Свій спадок прогайновуєш до згуби?

Дає природа, та не задарма, —

Беруть у неї в борг свободолюби.

Скупарю нехосенний, чом тремтиш

Над тим, що ти дістав для віддавання?

Лихварю некорисливий, куди ж

Піде твій скарб, як мить проб'є остання?

Торгуєшся з собою, мов шахрай,

Кому обдурювати — насолода.

А чим сквитаєшся — себе спитай,

Коли покличе на спочин природа?

Невіддана краса — печальний мрець,

А віддана — життя й життів творець!

Години йдуть, од них нема сохрани,

Бо невблаганне їхнє ремесло: