Розділ «СВІТОВИЙ СОНЕТ»

О імператоре, дзвін шаблі й стремена

тобі прокляття шле із поля бою,

прокляття вершників, засуджених до згину.

Чи ходить над окопами твоя душа сумна,

чи, може, з люттю очищаєш ти свою розкішну пелерину»

що вкрита наших криків передсмертних пліснявою?!

Коли назавжди зникне птиця,

обернуться в рівнину голу небеса,

і сонце йтиме з патерицею через пустелю в зморі.

В піски осінній вітер з листям сіятиме зорі,

але зійдуть лиш стебла інію та солі труйлива роса.

Млинове жорно з'їсть лишай, і тільки звук

од вулика залишиться в печальнім бренькотінні.

Колиску джерела, що виткана із тіні

крил одлетілих, обснує павук.

Тоді простягнем руки понад голими полями,

до птиці щезлої молитися почнем з нестями:

«Будь нашим богом! Повернися на гніздо земне!»

Настане тайний час, блакить прозолотиться,

і прилетить народжена із наших криків птиця —