Розділ «СВІТОВИЙ СОНЕТ»

плачем дитини й покликом небес.

Твоєму сміху дам безсмертя нині,

дам невмирущість і твоїм сльозам,

та тільки ти навік од мене скрий,

що я — лиш вигаданий бог, котрий

молитву воздає брунатній глині

і в тьмі її зникає мовчки сам!

Тебе з душі моєї хочуть вирвати вітри,

ці вихори осінні, ошалілі,

ти ж обертаєшся в росини білі,

гориш багаттями надвечори.

Твій шлях одлунює в струмків сріблястім дзвоні,

мені ти світиш крізь листків сувій,

я чую в кожній пісні голос твій,

і в маренні дерев, що вздовж дороги йдуть по оболоні.

Як стане місяць на раменах дня, що заховався за горою;

я викрешу вогонь польотом птиці,

щоб освітити сивий суходіл.

Твій образ просяйне тоді переді мною,

немов у виноградних гілок плетениці