Розділ «СВІТОВИЙ СОНЕТ»

але воно — твій слух, твій голос і твій зір,

без відчувань його не вийшла б ти надвір,

була б сама в собі зачинена, монадо!

Лиш плоттю живлена твоя могуть росте,

володарюєш ти на світі певно й сміло,

допоки чахне й схне за тебе смирне тіло.

А чим же ти йому відплачуєш за те?

Невдячнице, коли злітаєш в славі й сяйві,

лишаєш тут його, немов одежі зайві!

Димитр Методієв

Не пам'ятаю, спав я чи не спав,

заслуханий у шум ріки гірської,

коли той сміх дівочий пролунав,

лукавий сміх в нічному супокої.

Замерехтів і зник — зоря між гір.

Дивився місяць у вікно звабливо.

І вийшов я, послухавшись, надвір,

побачив світло на траві, як мливо.

Подвір'я батьківське. А там хатки —

поснулі вже. Покриті тьмою доли.