Розділ «СВІТОВИЙ СОНЕТ»

вбиваються у землю з висоти,

дощ — огорожа рівна і блискуча.

А поруч (камінцем туди докинь!) —

погода, й пісня, й під небесну синь

встає за вершником пилюки туча.

Світ — у мені. Дзюрчання ручая,

шемріння крил попід небесні створи,

і квітки безіменної прозоре,

ласкаве просявання — все це я.

В мені — весна, що зеленню сія

і кригою, котрою вкриті гори,

в мені — безодні неба, сонць простори,

глиб темряви і днини течія.

І смертне все, і все, що незнищенне,

в життя і в смерть проходить через мене,

туди й назад — незмінне і притьмом.

Багатство — я, я — неподільність суща,

я — світла порошина проминуща

і сонця непогасного огром.

Димитр Пантелеєв