Розділ «СВІТОВИЙ СОНЕТ»

Втечуть од спеки й викошене поле

На мить затихне в літньому теплі, —

Озветься коник. Сівши на стеблі,

В захопленні не томлячись ніколи,

Він тішитиме сонце ясночоле —

Й тремтітимуть од щастя мотилі.

А вже в зимі, коли від холоднечі

Поглибшає в хатині тишина,

Цвіркун співає пісню нам з-під печі.

Росте в дрімоті пісня негучна,

Спів коника і літа молодечі,

Дзвінкі луги нагадує вона.

О ти, бальзаме затишної ночі,

Що затуляєш милостиво нам

Повиті темрявою й смутком очі,

Плоть сповнюєш солодким забуттям,

О сон! Закрий мені повіки нишком

Чи дочекайся, доки добрий мак

Розкине видива свої над ліжком,

Тоді рятуй, бо день, як той відьмак,