Розділ «СВІТОВИЙ СОНЕТ»

Привозить, а несе нещасні оселедці,

Вертаючись, як я, додому з далини.

Щасливий, хто живе без маски й прикидання,

Хто не приховує правдивих дум і мрій,

Хто не зневолює свого пера, в німій

Покорі творячи нудні й пусті писання.

Чому ж моя душа не може без вагання

Поскаржитись на жаль, на смуток ревний свій;

Чому перо моє втрачає вольний стрій,

Як тільки доторкнусь до власного страждання?

Катують, б'ють мене — не маю сил на крик.

Пощади не прошу, до муки ніби звик,

Та ні, я крикнув би: «О, зжальтеся, катове!..»

Найгірший той вогонь, що спалює думки,

Зло найлютіше те, що в'їлося в кістки,

Найбільший біль — це біль, котрий не має мови.

Природо-мачухо (ти — мачуха правдива,

Бо щастя й мудрості мені лиш тінь дала),

Чому в господарі мене не возвела,

Що в нього розум свій і власні воля й нива?!