Розділ «СВІТОВИЙ СОНЕТ»

Замкнеться в темноті твій день ще до смеркання,

Загинуть, зраджені надіями, зарання

Думки твої, що ти для вічності беріг.

Мене розчулити піснями ти не зміг,

Поетам я несу нещастя і страждання,

Я погублю тебе, і, знай, твої зітхання

В нащадка викличуть не співчуття, а сміх.

Тебе на глум візьмуть нездари темні й ниці,

Ти пишеш на піску, наносиш на блакить

Непевні письмена, як слід польоту птиці…»

Так німфа мовила, що нею серце снить,

І все це небеса моїм очам ту ж мить

Відкрили в спалаху швидкої блискавиці.

Повітря, небеса, вітри, долини, зела,

Луги роззелені, немов озимина,

Діброви кольору червоного вина,

Ліси, горбовини та осяйні джерела,

Дерева молоді і ті, що їх омела

Вже нищить, парості, де грає жовтизна,

Печери, що до вас доріг ніхто не зна,