Розділ «СВІТОВИЙ СОНЕТ»

трубчастих жил моїх. Його

мої клітини п'ють. Єдине

безплатне щастя для людини;

блаженством нас воно пройма,

шумить у сніговому вітті,

і я не вірю, що на світі

вже наших пращурів нема!

Схопивши думку в руки, мозок мій

її стискає без жалю,

хоч як пощади я молю,

вичавлює він з неї весь олій,

аж кетяг не тече, неначе всох,

аж виступає суш тверда,

тоді на мене насіда

питання древнє: чи існує Бог,

що Він боронить, якщо є? Нема!

Я сам, і це кажу собі в печалі;

ті ж руки з бур'яну збивають пил,

питають одна одну — а що далі? —

і так, і сяк стискають одна одну,