Розділ «СВІТОВИЙ СОНЕТ»

Все втягують вони в міцні легені,

все поїдають рвучко й мовчкома.

Пшеницю косять браві парубки,

слідком ідуть в'язальниці-дівчата.

Пашать обличчя мідні. Пахне м'ята.

І сяють коси, сліплять здалеки.

Схиляється пшениця у валки,

немов радіє з того, що підтята, —

од вітру відпочине. Так до тата

ласкаво припадають дітваки.

Он в затінку жнивар. Він п'є з корчаги,

добряче п'є й, не втамувавши спраги,

до праці знову йде, бо треба йти.

А сонце б'є, розгніване без тями,

але росте над злотними ланами

життя могутнє, складене в хрести.

Боїться бідних багатій,

біднота багача страшиться.

Бадьорі ми, як те й годиться,

від страху, а не від надій.