Розділ «СВІТОВИЙ СОНЕТ»

Не хмари в небі — камені склепінь.

Для них земля — цвинтарище. Нікуди

Доріг нема, лиш до могил — путі.

Вже сльози висохли і всохли груди:

Вони ж сидять, як тіні, в темноті.

Що перемога? То карета чорна!

Що поїзди? То мертвих носії.

Панує лиш скорбота непоборна,

Вселенна й зорі — все в руках її.

Розпука на серцях, немов оболи

На тих устах, що вмерли й захололи.

Не раз дивиться в очі я не в силі.

Болотяні й падлючні. В них нема

Небесного нічого. Безмір гнилі

Вони ховають. Біль, печаль, страма

Там не тремтять. З дитинства добре знаю,

Які від них страшні бувають сни.

В земному пеклі, наче відсвіт раю,

Мені зрадливо сяяли вони.

В них цвіт комерції горить жовтаво,