Розділ «СВІТОВИЙ СОНЕТ»

Трутизни темна прозелень ряхтить,

Горить захланності й наживи право.

Хай погляд місяця мене п'янить,

Хай сонячні засліплюють зіниці,

Ніж мав би я дивиться в очі ниці.

Студений зал чекання, зал нудьги.

Хоч би лінива лампа так не тліла!

Десь потяг важко йде через сніги,

А тут юрба дрімотна й очманіла.

На захід їде цей, а той — на схід.

В того речей нема, а в того — купа.

Чекає кожного свій край, свій рід,

Свій прихисток — могила чи халупа.

Там, у кутку, вся в чорному, сумна

Стоїть бабуся. Котиться сльозина

По зморшці в світло, що іде з вікна.

І, доки гасне зимня біла днина,

На шибці, наче слід сльози, зрина

І розквітає льодяна жоржина.

На білому столі — червоні вина.