Розділ «СВІТОВИЙ СОНЕТ»

Любов панує в світі зла й жорстока.

Та, мов надія, білий оболок на горизонті встав,

у ньому повно квітів і майбутніх трав.

Але ж ні, то — не час, то — місце,

яке ми впізнаємо в просторі.

Там, звідкіля ця мова, мертві гори. Не знайти,

крім каменя, нічого. Птицеголовий сфінкс.

                                            За маскою сліпою

сховала тайна лик. Народження — єдина сила і надія.

                                                                 Там мости

сміливі бачу, та нема кому ходити висотою.

Спи! Твоя доля й ти стали верхом камінним, де жорстока

смерть провіває й порятунку не дає любов.

Нас осяває дня і ночі передсмертна кров;

твій сон — продовження дороги й дня на схилах оболока.

Що птаха або голос, що луна

під небом, де тебе залишила самого пісня

на Ловчені, де сонця глибина навскісна

в твоїм чолі, де злотна світлина

на відбитку твого обличчя в небесах ятриться.