Розділ «СВІТОВИЙ СОНЕТ»

Людино, фенікс — то єдина справжня птиця.

Із кинутого каменя пташина

вилуплюється і стає в ту ж мить

зіницею небес, та мало буде жить

те, що зліта з плечей безкрилих і важких, мов глина.

О дивна птахо, ти, що все ж повинна

піснями сповнити спустошену блакить,

о біле слугування вітрів тій птиці, що палахкотить,

наче вогню незрима половина!

Птахо, вмурована у мозок і в стіну,

тебе ще не пізнали ми, одначе

ти — слух, що відчуває гуркотливу далину.

І смерть твоя у вусі нашім вродиться із тьми.

О птахо кам'яна, хай ніч тебе оплаче

зірками чистими і нерозумними.

ЗІ СЛОВАЦЬКОЇ

Іван Краско

Душе моя, це ж ти впивалась темниною,

як я, музика, грав біля твого житла,

і тьма, немов з очниць скелета, гучно йшла