Розділ «СВІТОВИЙ СОНЕТ»

Ніде не видно й іскорки блідої,

темнюща неба хлань, де гнізда хмар;

в ущелинах лежать пітьми сувої,

лиш серце пня ряхтить, як мертвий жар,

і чути скрики тихі та молящі:

страшні події звершуються в хащі.

Одежа, зброя, посуд і книжки —

минувшиною пахне все в музеї.

На давніх шафах різьблені лілеї,

там павуки й незримі хробаки.

Пречистих Дів печальні образки, —

з монастирів покинутих трофеї,

мечі, що ними в честь якоїсь феї

рубалося лицарство залюбки.

А люди йдуть, так ніби про минуле

сьогодні перший раз вони почули,

і від нудьги конають сторожі;

вже вечір і пора кінчать роботу;

та наше сонце кида позолоту

і повертає блискоти іржі.