Розділ «СВІТОВИЙ СОНЕТ»

зі скрипки, що була нечутною й глухою.

Та все-таки не раз, як та зоря мала,

ти світлом фосфорним ятрилась наді мною,

коли струна сумна ще плакала й гула,

ти наче жриця йшла в офіри храм з мольбою.

Щодня — навколішки молилась ти в журбі,

та не відкрили тайн своїх боги тобі,

захованих у кров і хліб під знаком ночі.

О, далі плакала спечалена струна,

а ти молилася, стражденна й мовчазна,

як ревна грішниця в дівочім непороччі.

Павол Горов

Як вбивця вбивця ти ще будеш повертатись

До тих вчорашніх місць яких уже нема

Шукати змирення за слово людське братись

Немов за милицю але то все дарма

Як ті ряди колон біля могил могили

І мертвий час встає повстанський полк із тьми

Із синім насміхом небес що світ накрили

Твій голос котиться долиною чуми