Розділ «СВІТОВИЙ СОНЕТ»

Лиш те, що кожен день, до вечора від рана,

Щось, ніби музика далека і незнана

В безмежжі степовім, щось, мов нечутний жаль,

Зі мною йтиме скрізь і житиме в натхненні,

Коли писатиму рядки свої тружденні,

Сплететься з ясністю — щось, начебто печаль.

Не означає це, що кожної години

Я згадую твій сміх, твої слова, твій вид;

Ні, зрине в голові забутий краєвид,

За ним живий ланцюг пейзажів рідних зрине.

Чи в праці, чи тоді, як западаю в сни,

В очу вони пливуть, немов далекі хмари,

Давно не бачених країв моїх примари

В зеніт очей моїх пливуть із далини.

Я місто, здвигнене високо над рікою,

Побачу сто разів і сам собі такою

Картиною здаюсь в ті хвилі чарівні.

Побачу тільки раз безмежні ниви в полі,

Відбиті на воді імлисті три тополі —

Те місце, де колись були ми навесні.