Розділ «СВІТОВИЙ СОНЕТ»

Стрибок — і втоплені зубища в плоть мою.

Я поміж ґратами застряг і проклинаю

Залізо те, що нас роз'єднує. З відчаю

Протискуюся в кліть і сам себе даю

Моїй душі за те, що прагне волі й дива,

І крові з жил моїх, — ненатла і жаждива.

Хоч волоцюга я — та рівня королю:

Хмільний від сонця дух, звитяжець непогоди,

Я йду навзаводи з далечиною, броди

Обходжу й зраджую всі правди без жалю.

Під небом зоряним огні — мої господи.

Під сном і під плащем я всюди гарно сплю.

Мов гілка яблуні, забитий кий в ріллю

Народжує мені цвіт мрій і плід свободи.

Та нерозважливість не спить, вона той міх,

Де мудрість я ховав, продерла, як на сміх.

Згубився ум, але не став я з того лежнем.

Будь божевільною, душе моя, радій,

Бо я надію вкрав десь у корчмі брудній,

Втішайся згубою! Прокляття — обережним!