Розділ «СВІТОВИЙ СОНЕТ»

Світ муки людської повергнути в пітьму…

Рвонувся він, і вниз посипалися зорі…

В безодні темряви почався світопад…

І розвалився вмить речей правічний лад.

Учись, душе моя, як заробляти втіху

Та й злагоду ясну, — навчайся в тихих сіл,

В плугів покривлених, у вбогих надовкіл

Хатин, що вік жили, мінявши тільки стріху.

Стареча мудрість їх достойна бути злотом.

Хто вірний був землі, той знає неземне.

Хай селянин тебе долонею торкне,

Хай освятить чоло твоє священним потом.

Ти праці присягни, в ярмо її впряжись —

То не невільництво, а гордощі й надії

На спочив радісний, що надійде колись.

До тих належна ти, хто труд вершити вміє;

А як здрімаєшся натомлена, леміш

Тобі хай зблисне в сні — й ти збудишся скоріш.

Благословенна тиш вечірньої години,

Коли жадає сну натомлена рука,