Розділ «СВІТОВИЙ СОНЕТ»

Ось ловить він її: рука важка й велика,

Мов з міді кована, повалює в траву

Дівча, розквітле так, немов троянда дика.

І тайна діється всесвітня наяву,

І бережуть її тінь грецької святині

Та моря дружнього глибини темно-сині.

Казимеж Пшерва-Тетмайєр

Погідне, ніби дух, що тоне в маревінні,

летить від бур земних у супокійну даль,

неначе діамант, закутий в персня сталь,

сяйливе озеро — в гранітній котловині.

Там сонце, пливучи, мов крила соколині,

відкрило промені над пітьмою проваль.

Граніт у глибині, прозорій, мов кришталь,

ятриться, наче мисль, у спогадів жеврінні.

В час бурі бачив я це озеро сяйне:

гнав вітер стада хмар, як лев, що йде на лови

і степом буйволів наляканих жене.

Здавався ревом грім, казилася вода,

об скелі гримала, від блискавок бліда,