Розділ «СВІТОВИЙ СОНЕТ»

Так я почав красу мовчання розуміть,

Увільнений з тортур докучливої долі.

Допоки серце нас не може поєднать, —

Ні спільних дум, ані ясних понять,

І слово мовиться нікчемне і студене.

Даремно щедро так тече нектар питва:

Все муки — пісня, сміх, розмова нежива;

Я лиш тоді живу, як думка вільна в мене.

Як слов'янин, що жде себе самого в полі

Й не відає, кого він має мавпувати,

Коли десь там гримлять вагони, і паролі,

Й депеші мчать у світ, летять аеростати,

Як слов'янин, що жде себе й своєї мови,

Не знаючи, чи сам із себе він постане,

Таким сумним життя буває — гей, панове,

Поети, шляхтичі, жиди, купці, селяни!

Він ніби камінь той, що зрісся із межею,

(Колись в боях служив незламністю своєю);

Там — миша польова і квіточка — цикорій;

І кажуть же, що він — кість давнього титана