Розділ «Дмитро Павличко СОНЕТИ»

Не скаржитись на пужална грабові,

Ні на шляхи безводні і круті,

В драбиняку тягнути густоброві

Снопи надій на паски золоті.

Не оглядатися в сумній тривозі, —

Хоч би й півсвіту склали на гарбу

І вигнули в зеніт рубель на возі,

Копитами впиратися в журбу —

І не розбити бджілоньку слабу,

Що впала в дощ і сохне на дорозі.

Стоять вінки червоні, як щити,

І він лежить, як воїн у зброярні.

Чи рани ті незримі і безкарні,

Що він їх ніс, не пожадавши мсти?

У варті біля нього став і ти,

Як біля сонця чорний гніт ліхтарні.

Ти віршики пописував бездарні

І геніальні наклепи-листи.

Падлючності й страху брудний байстрюче,

Йому ти серце пробивав могуче