Розділ «Дмитро Павличко СОНЕТИ»

І досі він шукає мовчки їх,

Соромлячись безсилого волання?

Ні! Він стріляв драпіжників-вовків

І спить тепер у курені з вінків

Так тихо, ніби Україна сниться.

Дерева бовваніють навкруги

В тумані надвечір'я, мов стоги, —

Між ними ходить слави олениця.

Колись мій батечко учив мене,

Як за столом тримати гарно ложку.

Я, слава Богу, вивчився потрошку,

Хоч діло це (не смійтеся!) складне.

Один бере ту ложку, мов Явдошку

За руку, і викручує, і мне,

А другий візьме, як смичок, — і тне,

А третій допаде — як в морі дошку.

Навчіть перо тримати, друже мій,

До спазм, до зомлівання, до каліцтва,

Щоб видобути силу чоловіцтва

З глибин душі в запеклості німій;