Розділ «Дмитро Павличко СОНЕТИ»

1967

КИЇВСЬКІ СОНЕТИ

Майнула мить одна в краю чужому,

Але здалося, що пройшли віки.

Гуділи сни мої, мов літаки,

Будився я від ранку, як від грому.

І ось тепер вертаюся додому

Розбитий, наче глек, на черепки.

Та, ніби дотик дружньої руки,

Знімає рідне місто з мене втому.

Вздоровлює мене ріка століть,

Знов у мені напружується й грає

Коріння слова й мислі верховіть.

Це щастя, як життя, одне й безкрає, —

І в тому знак його, що сонце сяє,

Тече Дніпро, і Київ наш стоїть.

1976

Коли каштани в Києві цвітуть

І пахнуть медом голоси киянок,

Моя душа світлішає, мов ранок,