Розділ «Дмитро Павличко СОНЕТИ»

Навчіть мене трудитися до смерті

І зникнути в тружденній круговерті.

Я голос чув його в сумному залі:

«Поети! Смерть не служниця! Не ждіть,

Що з ваших книг здмухне пилок століть

Начистить ваші ордени й медалі,

І підоллє епітети зів'ялі

Підхлібників старих, що навдогідь

Вам золотом назвали вашу мідь,

А стежечку — стрілою магістралі!

Вона повзе, як ворог, з темноти;

Якщо з мечем назустріч їй не йти —

Життя від вас тікатиме, як обрій!

Той смерть свою навіки поборов,

Хто на її ненависть мав любов,

Хто рівня їй, але у силі добрій!»

Любити свій народ і в тій любові

Ходити, наче кінь у хомуті, —

Дарма що день у день гризе до крові,

Здуває горб на гордому хребті.