Розділ шостий Цуцики в темряві

— Елементарно, — сказав Арсен. — Мишка, клавіші «W», «А», «D», «S».

Вона не подзвонила на другий день, не подзвонила й на наступний. Арсенові довелося самому їй телефонувати.

— Іра? Ти грала в «Злочин»?

— Га? Так… Тобто… Вибач, мені треба ще кілька днів, щоб закінчити «Ядерний розпад».

— Що?!

— Ну, я, як починаю в щось гратися, то вже не можу зупинитися, поки кінцівки не побачу.

— Ти граєш у «Ядерний розпад»?!

— А що таке?

— Нічого, — Арсен розгубився й не знав, що сказати. — Я думав, ти… Ти ж не гралася раніше ні в що. Тим більше…

— Тепер граюся, — сказала вона винувато. — Я пам’ятаю про твоє… про твоє прохання. Але ще кілька днів, добре?

Він увійшов у «Королівський бал» уперше за кілька місяців. Уперше з того дня, як Лопушок атакував Квіні й одержав відсіч. Старий акаунт Арсен і не намагався чіпати — завів новий, а персонажа назвав Жабчик.

Приємно в листопаді пробігтися босоніж по теплій травичці. По розігрітій м’якій пилюці. Арсен забув, як це буває. Він не ходив без взуття з самого липня. Він навіть по квартирі не ходив босий.

Статуя Міністра здіймалася, впираючись головою у вечірнє небо. Над нею літали ластівки. Раніше, здається, на «Королівському балу» ніяких птахів не було, але ось — усе розвивається, гра теж.

Жабчик, щойно створений персонаж-селянин, нарвав про людське око трохи лікувальних трав на лузі — з найпростіших і найдешевших — і підтюпцем подався до міста. До статуї звертати не став — боявся згаяти час. А може, ще чогось неясно побоювався. Не завернув.

— Хто такий? — вартовий наставив на нього списа.

— Жабчик. Новачок.

— Перший раз прохід безкоштовний, потім платитимеш по п’ять монет за кожну годину в місті. Дві години часу маєш, зрозумів? Далі за гроші!

А раніше без грошей можна було добу тусуватися, подумав Арсен. Утім, я не затримаюсь. Нічого мені тут робити.

Храм Чорної Богині стояв, роззявивши браму, і на поміст уже виводили чергову жертву. Ельф на ім’я Жабчик, непримітний персонаж першого чи другого рівня, протискався крізь юрбу.

Той, кого зараз мали вбити, був таким самим заново створеним персонажем, порожньою оболонкою. Заріжуть його — а він усе одно воскресне, так само порожній, йому втрачати нічого. Жабчик сам не розумів, навіщо з’явився сюди сьогодні; переконатися, що ритуал, який зародився понад рік тому, не набрид своїм засновникам і досі існує?