Розділ третій Клани

— У тих корпусах кепки жовті й сині…

— Жовті — це китайці?

— А сині — це…

— Дуже голубі!

Хлопці іржали, не звертаючи на Арсена уваги. Хихикали дівчата. Мар’яна щось намагалася сказати; Арсен зціпив зуби.

— Ану заткніться! Хтось із вас знає, що таке сеттинг? Які є ресурси в грі і як їх використати? Як прокачувати скіли? Як крафтити предмети?

— Іди на хрін, — порадив чорнявий зі шрамом. — Розкомандувався, вошка. Запхни собі свої скіли… і чеши звідси!

За законами кіно про суперменів годилося дати чорнявому в щелепу. А за законами здорового глузду — вдати, ніби нічого не почув. Але ж Мар’яна все чула; Арсенові плани розсипалися моментально, мов паперовий пазл.

— Що ж, — сказав він з посмішкою, від якої потріскалися губи. — На сьогодні вільні. Потім поговоримо.

Він повернувся й пішов геть. Це була легкодухість: він мав би зломити їхню недовіру, завоювати авторитет, провести інструктаж хоч з ким-небудь і завтра об одинадцятій почати війну у всеозброєнні; ці мавпи зіпсували йому дебют. Що за дурна ідея — змушувати грати гамадрилів, для яких єдина гра — «побудуй ієрархію у зграї приматів»?

Йому дивилися в спину — шкіра свербіла від цих поглядів. Добре, хоч не улюлюкали.

У котеджі на веранді було накрито вечерю, гідну хорошого ресторану. Арсен похмуро позловтішався: ті, мабуть, давляться в їдальні макаронами з соєвими котлетами. Хоч якась перевага, тепло під серцем — у шлунку.

І Аня, і Толік були настроєні так добродушно, що Арсен мимоволі запитав себе: що робили ці двоє, поки він закликав до розуму мавп? Вони суперники, обоє претендують на приз, але бойові дії почнуться тільки завтра. Толік давно накинув на дівчину оком: в Ані орхідея на животі, ще одна на спині, біля основи шиї, а волосся на потилиці коротке, мов шерсть…

Арсен поспостерігав за ними кілька хвилин і відмовився від первинного припущення. Ні, між цими двома поки що нічого не було. Ба більше: навряд чи буде. Толік уміло її клеїть, а вона не менш уміло його динамить. Ні один, ні друга не беруть до уваги Арсена.

— Обламали тебе?

Арсен різко обернувся. Толік дивився без відвертого глузування — майже співчутливо.

— Там у холі ноут лежить, — додала Аня, правильно витлумачивши Арсенову розгубленість. — Нам Максим показав, поки тебе не було. Прожуєш — поцікався!

Передчуваючи щось недобре, він швидко дожував і пішов у хол. На шкіряному дивані валявся, ніби забутий, маленький ноутбук. Екран освітився, коли Арсен підняв кришку. На моніторі відкрилася схема табору з безліччю мерехтливих зелених цяток.

Арсен пошукав мишку, потім згадав, що екран сенсорний, і тицьнув пальцем в один із зелених кружків. Панель на стіні перед ним беззвучно освітилась. Арсен побачив альтанку, зараз порожню; неподалік, на спортивному майданчику, хлопці ліниво буцали по м’ячу.

Камери спостереження! Він узявся по черзі перевіряти їх усі; на території табору було встановлено шістнадцять таємних очей, монітор на стіні холу транслював картинки по черзі або одночасно, у шістнадцятьох різних віконцях. Арсен тицьнув пальцем у камеру, встановлену перед третім корпусом, і побачив знайомий фасад, балкон із залізним поруччям, лавку, фантики навколо чавунної урни; новостворений клан Ящерів мирно відпочивав після обіду: дівчата розглядали на лаві гламурний журнал, з відчинених вікон долинало хлопчаче гоготання й тупіт…