Розділ «Олександр Тесленко ЖИВИЙ РИС»

Владислав сидів на затишному заскленому балконі у старому родинному кріслі й слухав осіннє дощове дихання великого міста.

Врешті він поглянув на годинник. Рвучко підвівся й підійшов до телефону:

— Алло! Антоне Борисовичу? Доброго вечора. Вибачайте, це знову я вас турбую… Так-так, я нарешті осмілився поділитися з вами своїм відкриттям… Так, я вдячний, що ви все пам’ятаєте. Я дуже шаную ваш талант науковця. Ви для мене — ідеал наслідування… Вибачайте за красномовство, але я кажу щиро… Дозволите зараз завітати до вас і продемонструвати все?.. Це феноменально, Антоне Борисовичу!.. Ось ви переконаєтесь, я не хочу зайвого говорити… Ви даремно ображали мене, Антоне Борисовичу… Я багато передумав за цей час і багато чого зрозумів. Наука для мене — це все, це моє життя… Одне слово, я зараз виїжджаю. Ви зараз все побачите на власні очі. Це грандіозне відкриття, повірте моїй інтуїції… Спасибі, Антоне Борисовичу… До зустрічі!

Куцорукий поклав телефонну трубку, одягнув святковий темний костюм в зеленяву смужку, червонясту з лелітками краватку, загорнув у білий цупкий папір колбу з “живим рисом” і, намугикуючи урочисту мелодію, рушив крізь вечірню осінню мжичку до своєї сірої “Волги”, що стояла під розлогим каштаном у дворі…