Розділ «Олександр Тесленко ЖИВИЙ РИС»

Ризиконавти

“Звичайнісінька вода. Звичайнісінькі сніжини. Звичайнісінька сльоза. Кришталева намистина. Звичне море, береги. Звичний місяць у тумані. Ти не жди мене, не жди. Мене вода забирає…” — любив наспівувати академік Королевич.

Драглисті кульки “живого рису” плавали у великій колбі, й дуже швидко Владислав полюбив отих водяних мутантів. Він поспішав додому, хоч би де був, і перше, що робив, переступивши поріг, зазирав до своєї кімнати — колба жила, вирувала. І в душі його знову оселявся спокій. Він і сам не міг пояснити, що ж його так прив’язало до “живого рису”. Особливо любив спостерігати, як ділиться велика горошина, як розпадається на безліч крихітних. І тоді Куцорукий щебетав із майже мікроскопічними згустками Часу, мов з малими дітьми, ніби з власними дітьми, котрих у Куцорукого не було і свідомо не планувалося.

— Ах, ви ж мої маленькі, ах, ви ж мої крихітки, ах, веселунчики, меткі розбишаки…

Під час лабораторних досліджень було встановлено, що для існування “живого рису”, точніше для утримування складної молекулярної ґратки необхідне постійне живлення культури будь-яким енергетичним полем корпускулярно-хвильової природи, в тому числі й звичайнісіньким світлом довільного спектру, але якнайяскра-вішим. При зберіганні “живого рису” в екранованій камері та в темряві драглисті кульки зникали назавжди — у колбах та пробірках з’являлася звичайнісінька вода.

На своєму столі Куцорукий встановив дві настільні лампи-рефлектори, які постійно були увімкнені.

— Ах ви ж мої веселунчики, меткі розбишаки…

Незважаючи на цілковиту зовнішню безневинність і сумирність “живого рису”, в лабораторії його побоювались, як і завжди варто остерігатися будь-чого ще невідомого.

Колись на столі Куцорукого красувався великий акваріум, але після того, як ще молодий кіт Альберт примудрився виловити й поїсти усіх рибок, Владислав навіть зрадів, що волохатий Альберт звільнив його від досить обтяжливих, як для вічно заклопотаного науковця, турбот — годувати, збагачувати воду киснем, міняти воду… А от до “живого рису” Куцорукий прикипів душею.

Він міг годинами просиджувати, вдивляючись у драглисті кульки, які то повільно піднімалися на поверхню, то опускалися на дно. І йому ввижалися медузоподібні людські обличчя, безліч людських драглистих плаваючих голів, і вони розмовляли, йому вчувалися їхні голоси:

— Ми вже своє відвоювали… Спасибі ось йому, що хоч так живемо… Не розженешся у цій банці… Але й не загинеш безславно, як чорно-білий Лев…

— Який лев? — одного разу перепитав, мов самого себе, Владислав і голосно розсміявся. — Що це за диво?

— Це наш мертвий Бог. Могутній і повержений Час. Ти його повергнув. Ти став Богом. Спасибі тобі, що ми живемо.

— Ач, підлабузники, — Куцорукий поплескував долонею по гладенькій поверхні колби. — Я справді Бог для вас. Ось вимкну світло, і всі ви розчинитесь — буде звичайнісінька вода, та й годі. Один лише порух руки.

— Помилуй! Пощади! О, всемогутній Боже! Не загуби померлі душі!

— Живіть. Я добрий. І я навіть люблю вас таких. Будьте такими і живіть довго.

“Живий рис” виявився штукою справді небезпечною. Недаремно до нього в лабораторії ставилися з максимальною обережністю. І дізнатися про це судилося саме йому, Владиславу Куцорукому.

Того вечора він пізно повернувся додому, бо затримався в лабораторії. Відразу навідав своїх крихіток, переконався, що “життя буяє”, повечеряв і сів до столу — працювати, завжди працювати на зло всіляким “смердючим академікам, ретроградам і чистоплюям”. Він заглибився в монографію Карла Дісперса про нестабільність квазирезистивних енергетичних структур і уважно читав з олівцем в руках.

Нараз (він не міг збагнути, що саме примусило його це зробити) він підвів погляд і втупився в колбу. Всі до однієї драглисті кульки завмерли, зупинилися кожна на своїй глибині й дрібно-дрібно тремтіли, вібрували. Куцорукий сахнувся. Вкрай обережний й обачний, ще з пелюшок, Владислав і тут не зрадив собі — рвучко відштовхнувся від столу і впав на підлогу. Відчував, як тіло сповиває бридка млость, що переростає у відчай, у страхітливу пустку життєвого розчарування.

“Господи, навіщо я живу? В чому хоч якийсь смисл мого існування? Я — жалюгідна і підла істота, я — бридкий слимак, якого всі цураються й ненавидять, я можу тільки гидити, я весь по вуха у власному бруді. Будь прокляте таке життя!”

Він забився у найдальший куток кімнати й, мимоволі схопивши рукою шкіряний пасок, що лежав на бильці крісла, накинув його собі на шию.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Ризиконавти» автора Панасенко Л.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Олександр Тесленко ЖИВИЙ РИС“ на сторінці 3. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи