Розділ «частина четверта ХАЗЯЙКА ДЖЕРЕЛА»

— Так.

— I як вiдреагувала?

— Плаче в спальнi.

Вiн знизав плечима:

— Iншого я не чекав.

— Даремно ти, — з докором озвалася Пенелопа. — Навiщо травмувати її?

— Рано чи пiзно довелося б. I краще зробити це зараз.

— Захопилась iдеєю влаштувати особисте життя Брендона?

— Не заперечую, маю це на метi. Та насамперед я дбаю про те, щоб твоя менша сестричка зростала в повноцiннiй сiм’ї, з татом i мамою, якi любили б її й один одного.

— Але...

— Ти просто ревнуєш, Пеннi. Ти вже притерпiлася до Дейдри i тепер не хочеш, щоб її мiсце посiла iнша жiнка. Проте з цим доведеться змиритися.

Пенелопа зiтхнула:

— Твоя правда, Брендо. Я таки ревную... трохи. — Вона помовчала, вiдтак додала: — Мабуть, ми можемо йти. Не думаю, що Дейдра захоче приєднатися до нас.

— А я думаю, що захоче, — заперечила я.

— Я певен цього, — пiдтримав мене Морган.

Наче в пiдтвердження наших слiв (а може, вона чула нас), зi спальнi вийшла Дейдра. Її блiде обличчя й запаленi очi свiдчили, що вона плакала.

— Я хочу бачити її. Дочку Артура й Дани.

— Ми з Пенелопою теж хочемо, — вiдповiла я. — Морган уже домовився з Даною i зараз проведе нас до неї.

— Я з вами, — рiшуче заявила Дейдра. — Ходiмо.

Мої особистi апартаменти прилягали до Дейдриних покоїв. Ми проминули кiлька кiмнат i ввiйшли до мого робочого кабiнету, в одну iз стiн якого були вбудованi потайнi дверi, замаскованi пiд шафу. Коли минулого мiсяця ми з Артуром установлювали чари, що блокували доступ до Тунелю в межах усього Авалона, то завбачливо створили зо два десятки так званих „нiш”, де ми, адепти Джерела, могли скористатися своєю здатнiстю до миттєвих перемiщень (цього не потребувала лише Бронвен — у ранзi Хазяйки вона могла потрапити в Безчасiв’я попри всi блокувальнi чари). А для звичайних запричащених чаклунiв Тунель у „нiшi” був так само недоступний, як i в будь-якому iншому мiсцi Авалона.