Розділ «частина четверта ХАЗЯЙКА ДЖЕРЕЛА»

— Щось погане? — стривожилася Дейдра. — Тiльки не кажи, що в менi сидить диявол.

— Я цього не кажу. Генiй може служити як на благо, так i на зло; все залежить вiд його носiя. А в тобi добре начало сильнiше.

У мiру того, як Дейдра усвiдомлювала значення моїх слiв, її щоки то червонiли, то блiдли вiд задоволення, здивування, переляку...

— Хочеш сказати, що я вже зараз здатна на те, що багатьом недоступне?

— Що недоступне рештi, — пiдкреслила я.

— I тобi?

— I менi.

Дейдра наказала комп’ютеровi перервати гру, встала з крiсла i пройшлася по кiмнатi. Її очi збуджено блищали, а обличчя виражало цiлу гаму суперечливих почуттiв. У цi секунди вона була така прекрасна, що мене кинуло в жар... Але це — вiд Брендона. Немилосердний Господь, що в безмежнiй жорстокостi своїй створив мене жiнкою, не завдав собi клопоту зробити мене лесбiйкою.

— Це ж так просто, — нарештi озвалася Дейдра. — Так природно.

— У тiм-то й рiч, що природно — для тебе. Ти спiлкуєшся з комп’ютером на рiвнi елементарних операцiй, тобi не треба складати програми, потiм компiлювати їх, переводити в машинний код...

— I що це означає?

— Багато чого. Зокрема, коли ти опануєш сили, то зможеш керувати ними безпосередньо, без заклять, так швидко й ефективно, що iншим i не снилося. Мене вiд самого початку вражали твої успiхи в математицi, та я навiть подумати не могла, що ти на таке спроможна. Менi вiдома лише одна людина, що мала схожi здiбностi.

— Хто це?

— Її звали Дiана. Але вона давно вмерла.

— Пенелопина мати?

Я здивовано втупилася в неї:

— То ти знаєш?!

Дейдра вмостилася в сусiдньому крiслi й вiдповiла:

— Що Пенелопа Артурова донька, я знаю давно. I вона знає, що я знаю. А минулого тижня менi вже набридла ця гра, i я прямо запитала, як звали її матiр. Вона й вiдповiла. Взагалi, я не зрозумiю, навiщо ви це приховали.

— Є причини. Пенелопа не казала тобi, ким доводилася Артуровi Дiана?