Розділ «частина четверта ХАЗЯЙКА ДЖЕРЕЛА»

— Жартуєш!

— Аж нiяк. Навiть не перебiльшую.

— Отакої! Хто ж це їх видресирував? Невже Дана?

— Нi, Бронвен.

Дейдра слабко всмiхнулася, а потiм, не витримавши, пирснула смiхом:

— Ну, це в її стилi!

Розганяючи по дорозi курей, Морган пiдiйшов до старого перекошеного сараю й розчинив стулки ворiт.

— От бачите, навiть замок чiпляти не треба.

У сараї стояв новенький армiйський джип з вiдкритим верхом. Iдеальна машина для їзди по бездорiжжю.

— Принаймнi, — зауважила я, — Бронвен могла б подбати про пристойнiший гараж.

— Руки не дiйшли, — вiдповiв Морган. — Блокувальнi чари довкола маєтку були встановленi лише недавно, пiсля появи Дани з донькою. До речi, Брендо, ти впораєшся з цим дивом технiки?

— Нема проблем! А ти ще не навчився водити машину?

— Навчитися навчився, але не ризикую возити iнших. Коли я за кермом, вона брикається, як необ’їжджений кiнь.

— Нiчого, — сказала я, сiдаючи на мiсце водiя. — З часом ти її приборкаєш.

Морган сiв поруч зi мною, а Пенелопа i Дейдра влаштувалися на заднiм сидiннi. З першого повороту ключа я завела мотор i плавно виїхала у двiр. Кури i в Африцi кури — в усiх свiтах вони з тiєю ж дурною упертiстю норовлять перебiгти тобi дорогу пiд самими колесами. Цей свiт не був винятком.

— Ти ба! — вразився Морган. — Жодної не задавила! Менi б так.

— Навчишся, — втiшила я його. — Куди їхати?

— Як виїдеш, звертай лiворуч.

Ворота постоялого двору вже були розчиненi навстiж. Слуги перелякано ховалися в таких мiсцях, де навiть при всьому бажаннi їх не можна було збити. Мабуть, вони дуже здивувалися, коли машина з розмiреним гарчанням виїхала з двору i без усяких пригод акуратно звернула на грунтову дорогу.

— Тепер прямо, — сказав Морган. — До самого замку.