— Ще б пак! Я ж роблю ставки напевне... — Морган запитливо глянув на Дейдру: — Вас це не здивувало, мiледi?
— Я знала давно, — вiдповiла вона. — I Пенелопа знала, що я знаю. Просто ранiше ми вдавали, що нiчого не знаємо.
— Гарненькi справи! — сказав Морган, вiдкинувшись на спинку свого сидiння. — А чому ви з цим крилися?
— Спитай Артура, — сказала я, натиснувши на газ i вiдпускаючи педаль зчеплення. — Коли вiн повернеться.
Машина рушила, плавно набираючи швидкiсть.
Якийсь час ми їхали мовчки. Нарештi Морган замислено промовив:
— От що, Брендо. Я знаю тебе лише три мiсяцi, але впевнений, що ти не з тих, хто спершу щось каже, а потiм думає. Тодi ти не проговорилася, ти навмисне назвала при менi малу Дейдру сестрою Пенелопи. Адже так?
— Так, — вiдповiла я. — I не гани себе за нетямущiсть. Передовсiм, тямущiсть — це вмiння все помiчати й робити правильнi висновки, а загальмованiсть трапляється й вiд великого розуму. Коли думаєш про багато речей одночасно, то iнодi не встигаєш стежити за всiма своїми думками. На моєму професiйному жаргонi це називається переповненням стека.
Роздiл 39
Артур
У певному сенсi злi язики мали рацiю, стверджуючи, що Амадiсовi бiльше личить ряса священика, нiж королiвська мантiя. Вiн був дебелим чоловiком, але не огрядним, з натхненним обличчям, нiби не вiд свiту цього, i з проникливим поглядом ясно-сiрих очей, що, залежно вiд обставин, могли промiнитися самою добротою, лагiднiстю й милосердям, або вивергати блискавицi гнiву Божого. Вiн мав добре поставлений голос професiйного проповiдника, досконало володiв ораторською майстернiстю i мiг вiщати з амвона з ранку до ночi, а паства слухала його, роззявивши роти й розвiсивши вуха.
У мого зведеного брата були двi головнi пристрастi в життi — Мiтра та жiнки, добре що культ Свiтла не зобов’язував священнослужителiв до цнотливостi. Амадiс дуже полюбляв роз’їжджати по Свiтанкових свiтах, що входили в офiцiйнi володiння Дому, i не тiльки тому, що майже в кожнiм з них мав власний гарем. Вiн надзвичайно серйозно ставився до своїх пастирських обов’язкiв i, на загальне переконання, був найкращим iз жерцiв Мiтри за всю iсторiю Царства Свiтла. Рокiв шiстдесят тому наш батько Утер, оцiнивши Амадiсовi успiхи на релiгiйнiй нивi й остаточно переконавшись у його неспроможностi як правителя, задумав був заснувати для нього окрему посаду верховного жерця Мiтри. Проте дiти Свiтла, що звикли бачити в особi короля харизматичного лiдера, протестували проти нововведення i, зрештою, батьковi довелося залишити все як було. Але наразi, коли авторитет королiвської влади упав до нуля, така реформа була не лише можлива, а й необхiдна. Шкода, що Амадiс зрозумiв це так пiзно...
Ми сидiли в широких зручних крiслах перед низеньким столиком, рясно заставленим стравами й напоями. Я вже попоїв i тепер неквапливо пив каву й курив сигарету. Амадiс потягував маленькими ковтками вино — каву вiн не любив, а палив дуже рiдко i не за столом.
— Пам’ятаєш, — озвався я, порушивши тривалу мовчанку, — як ти вперше врятував мене вiд смертi? Тодi Александр розбив електричну розетку i запропонував менi взяти оголенi дроти, сказав, що вони приємно лоскочуть. На моє щастя, ти якраз увiйшов до кiмнати й зупинив мене. А потiм добряче „полоскотав” Александра.
— Ранiше ти цього не пам’ятав, — зауважив Амадiс.
— Буває, що вилiкувавшись вiд амнезiї, люди згадують i те, про що досi не пам’ятали. Так сталося й зi мною.
— Але це був не перший випадок. Ще ранiше Александр дав тобi цукерку зi стрихнiном. Ми з Юноною ледве встигли вiдкачати тебе. Пiсля цих двох замахiв я зажадав вiд батька заборонити Александровi наближатися до тебе, а для бiльшої певностi виготовив тобi спецiальний медальйон, що сповiщав мене та Юнону, коли неподалiк з’являвся Александр.
— Медальйон я добре пам’ятаю, — сказав я. — Вiн неодноразово рятував мене вiд побоїв у тi часи, коли я сам ще не мiг постояти за себе. Веселi були деньки.
Я замовк, щоб припалити чергову сигарету.
— Артуре, — промовив Амадiс. — Скажи, тiльки чесно. Невже ти вважаєш мене здатним холоднокровно вбити жiнку? Тим бiльше мою дружину з моєю дитиною.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Син сутінків і світла» автора Авраменко О.Є. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „частина четверта ХАЗЯЙКА ДЖЕРЕЛА“ на сторінці 22. Приємного читання.