Розділ «частина четверта ХАЗЯЙКА ДЖЕРЕЛА»

— Далеко?

— Не бiльше п’яти миль.

Я мугикнула:

— Треба було спорудити парочку „нiш” i не виникало б проблем з пересуванням.

— Я не сумнiваюся, що „нiшi” є, — вiдповiв Морган. — Але Бронвен не квапиться їх показувати. Не довiряє менi.

— Зрозумiло...

Я переключила швидкiсть i пiддала газу. Ми помчалися з вiтерцем, пiдстрибуючи на вирвах. Дейдра раз у раз повискувала — але не вiд страху, а вiд захвату. Позираючи в дзеркальце заднього огляду, я бачила, як її обличчя поступово набувало здорового вiдтiнку. Я знала, що робила. Кiлька разiв ми з Дейдрою разом вiдвiдували технологiчно розвиненi свiти, i понад усе iнше їй там сподобалося кататися на машинах. Вона так пристрастилася до швидкої їзди, що всерйоз почала подумувати про будiвництво першої в Логрiсi швидкiсної автостради з Авалона в Порт-Нiор. Просто так, для власного задоволення... Мiж iншим, у Царствi Свiтла є чудова автострада, що оперiзує всю планету уздовж сорокової паралелi. Вона призначена винятково для розваги таких от зiрвиголiв, що полюбляють ганяти машини зi швидкiстю чотириста кiлометрiв на годину.

Приблизно за милю я вiдчула першi ознаки блокувальних чарiв i трохи скинула швидкiсть.

— Дивнi чари, — сказала я Моргановi. — Iнтенсивнiсть Формотворчих понизилася.

— I буде знижуватися далi. Це iдея Бронвен — зробити щось на зразок силової колиски. Рiч у тiм, що дiвчинка у фазi активностi намагається викликати деяка подобу зародкового Образу, але не цiлком контролює його. I хоча нiякої шкоди вона собi не завдає, Бронвен переконала Дану, що варто пiдстрахуватися.

— А дарма. Дитина може засунути собi пальця до рота й похлинутися, та це ще не привiд зв’язувати їй руки. За нею треба просто доглядати. Дейдра —вроджений адепт, i для неї контакт iз Джерелом такий самий природний, як зiр, слух, нюх...

— Дiвчинку звуть Дейдра? — запитала з заднього сидiння iнша Дейдра, старша.

— Так, мiледi, — вiдповiв Морган. — Її назвали на вашу честь.

— Хто це вирiшив — Дана чи Артур?

— Дана. Артур ще не знає, що в нього є дочка... — Зненацька Морган щосили гупнув кулаком по переднiй панелi. — Дочка, хай менi чорт! Дочка! Це ж було ясно як божий день!

Я вдарила по гальмах.

— Що з тобою, Моргане?

— Ха! Що зi мною! — вигукнув Фергюсон з розгубленим виглядом людини, якiй раптом спало на думку, що вона, можливо, переоцiнила свої розумовi здiбностi. Потiм повернувся до Пенелопи й запитав: — Як тобi мої вуха? Не здається, що вони схожi на вiслючi? А менi здається! Нещодавно цi вуха прогавили одну цiкаву фразу. Бренда назвала Артурову дочку твоєю меншою сестричкою! З цього випливає, що або Дана твоя мати, або Артур твiй батько. Особисто я ставлю на Артура.

Пенелопа зiтхнула:

— Ти виграв, Моргане.