Розділ «частина третя ЖЕРТВИ ДЖЕРЕЛА»

— Га? — Я зупинився, але не озирнувся.

— Я... Нi, нiчого.

— То ходiмо.

Весь шлях ми подолали мовчки. Дана йшла за мною, не намагаючись наздогнати мене, а я, своєю чергою, не сповiльнював ходу, щоб зачекати її. Я не хотiв, щоб вона бачила моє обличчя — дзеркало моєї душi, що в тi гiркi хвилини було аж надто красномовним. Мене поймали злiсть, досада, роздратування i багато iнших почуттiв з негативного спектра людських емоцiй. Я почував себе цiлковитим йолопом. Менi було боляче й соромно на думку про те, що коли я засинав, уявляючи в своїх обiймах Дану, сама вона засинала в обiймах мого брата...

„Йому снилася Дана”.

Ха! Ха-ха-ха!

Нiтрохи не смiшно...

Лише на прогалинi, бiля оточеного мармуровим парапетом водоймища, я трохи заспокоївся, опанував себе й повернувся до Дани.

— Це Джерело, — сказав я буденним тоном. — Точнiше, його фiзичний прояв. Пiдiйди ближче, не бiйся.

Дана пiдступила до парапету впритул i спрямувала погляд на фонтан синiх жарин у його центрi.

— Вiн хвилюється через мою присутнiсть?

— Атож. Звiдки ти знаєш?

— Вiд Бренди. Вона досить точно описала менi i Безчасiв’я, i саме Джерело.

— Гм... А Бренда розповiдала про роль контакту з матерiальним свiтом?

— Я знаю, що вiн необхiдний для успiшної посвяти. I ще вiн породжує потяг — це я знала й ранiше. Але досi думала, що матиму контакт з Дейдрою. А вона жiнка, тож це змiцнило б нашу дружбу i поклало край сваркам.

Менi залишалося тiльки подивуватися її наївностi.

— Дружба буває рiзна, Дано.

— Про що ти?

— Власне, нi про що. Зараз це не актуально, бо ти маєш контакт з Брендоном.

Вона знизала плечима: