Розділ «частина третя ЖЕРТВИ ДЖЕРЕЛА»

Поруч зi мною були Брендон i Дейдра — вже не як мiй брат i моя наречена, а як мої Провiдники. Вони ритуально доторкнуться до великого алмаза на коронi, коли архiєпископ покладе її на мою голову. Без Дани тягар влади буде нестерпний...

Я ввiйду у Ворота, проте не стану купатися в Джерелi. Не хочу ще бiльше погiршувати ситуацiю i, на додачу до Дани, на все життя зв’язувати себе з Дейдрою. Чи означає це, що я вже розлюбив жiнку, яка щойно стала моєю дружиною? Ще нi — але процес, як то кажуть, пiшов...

Спочатку я хотiв узагалi скасувати сьогоднiшнє входження у Ворота й обмежитися єдино лише сяйвом над вiвтарем у момент помазання — не варто позбавляти людей видовища; але потiм передумав. Я пройду в Безчасiв’я i зустрiнуся там з Бронвен. Ми посидимо поруч на лiловiй травi, побалакаємо про життя, а потiм... Можливо, я й подарую моїй Снiговiй Королевi те, чого вона давно домагається. I хоча в Безчасiв’ї не буває ночей, нiч кохання може бути де завгодно — навiть пiд мiнливим вiчнозеленим небом. Бронвен правду казала: можна любити зi спiвчуття, з жалю, з розумiння, з солiдарностi. Саме так я починав любити її. Може, колись i Дана зрозумiє мене...

Я вже склав традицiйну присягу, вислухав молитву на свою честь (хор спiвав дуже врочисто й пiднесено), потiм мене помазали на царство, а присутнi в соборi побачили сяйво над вiвтарем. На плечi менi накинули червону мантiю, я прийняв з рук архiєпископа меч, щоб вiддати його Дункановi Енгусу, пiсля чого монсеньйор Корун МакКонн узяв до рук золоту королiвську корону. Боги! Навiщо менi корона без Дани?..

— Вiнчає тебе Господь, сину мiй, короною слави та справедливостi! Будь вiрним захисником i слугою своєї держави, i хай допоможе тобi Всевишнiй, творець усього сущого на землi. В iм’я Отця i Сина i Святого Духа. Амiнь!

Ну от, я вже став коронованим королем. Архiєпископ дбайливо поклав вiнець на моє чоло, а Брендон i Дейдра доторкнулися кiнчиками пальцiв до алмаза, Знака Влади, Ключа до Ворiт. Я активував контури, Ворота вiдчинилися, i...

I тут сталося несподiване. Щось штовхнуло мене в спину, вiд несподiванки я заточитися i гепнувся долiлиць... на щастя, не на пiдлогу перед вiвтарем, а на м’який трав’яний килим Безчасiв’я.

У моїй головi блискавкою промайнула думка, що Бренда не встежила за Морганом, i той пiшов за мною. Я рвучко скочив на ноги i роззирнувся.

Нiкого...

Я розслабився й опустив руку, якою марно намагався вихопити з пiхв шпагу. А шпаги я не мав — як i одягу. Я точно дотримався всiх приписiв ритуалу, яким передбачалося, що король має ввiйти у Ворота голим, залишивши одiж з короною перед вiвтарем. На менi не було навiть iлюзорної тунiки, про яку розповiдав Колiн; вочевидь, моя тренована пiдсвiдомiсть вiдкинула цей самообман. На вiдмiну вiд Колiна, я чув казку про голого короля, що вважав себе одягненим.

Голий король бiля пiднiжжя пагорба чекав на свою Снiгову Королеву...

Нi, раптом подумав я, так не годиться. Викликав свiй Образ i подумки потягнувся до Джерела. Воно вiдгукнулося на моє бажання i переправило менi вбрання — бiлизну, штани, сорочку та кросiвки.

Я поспiхом одягнувся, щоб устигнути до приходу Бронвен. Однак поспiшав дарма — вона не з’являлася. Я зачекав хвилину, потiм ще п’ять, потiм пiднявся на пагорб.

Бронвен нiде не було.

То, може, вона бiля Джерела?

Я загострив своє сприйняття й обережно просканував околицi.

Безрезультатно. Крiм мене, в цiй митi Безчасiв’я нiкого не було. Виходить, я випередив Бронвен. А той поштовх у спину, мабуть, був наслiдком її вiдчайдушної спроби встигнути за мною. Отакої — Хазяйка дала маху...

Я знову викликав Образ i перевiрив стан Ворiт. Вони були вiдчиненi — та не лише мною. Упродовж наступних п’яти сотих секунди очiкувалося ще три входження. Аж три!

За мною, певна рiч, iшла Бронвен. Далi, мабуть, Морган. А хто ж третiй?

Щось негаразд у королiвствi Данському...