Розділ «частина третя ЖЕРТВИ ДЖЕРЕЛА»

— Нi, таки маєш. Бо сам визнав, що кохаєш мене. А я... кохаю тебе.

Я пiдвiв погляд i вдивився у звабливу глибину її чарiвних смарагдових очей.

— Але ж ранiше ти казала, що я просто подобаюся тобi.

— Я збрехала. Ти змусив мене збрехати. Не можна вимагати вiд жiнки зiзнання в коханнi, якщо вона не впевнена в твоїх почуттях.

— Тодi я теж не був упевнений, — вiдповiв я i пригорнув її до себе.

Якийсь час ми стояли обiйнявшись i мовчали. Думали про майбутнє, що не обiцяло нам обом нiчого доброго.

— Артуре, — озвалася Дана. — Хочеш знати, чому я...

— Нi, — квапливо сказав я. — Не хочу.

— Тобi боляче про це чути?

— Так.

— Менi теж болiло. Вiд того, що ти з Дейдрою... Всi цi пiвроку, вiдколи зустрiла тебе, я просто скаженiла з ревнощiв. I що далi, то дужче... А потiм з’явився Брендон. Я думала, що зможу покохати його... тобi на зло. Я дуже хотiла — i не змогла...

— Ще не вечiр, — сказав я.

— Ти про Джерело? — запитала Дана, мiцнiше пригорнувшись до мене.

— Так. Це твiй шанс забути мене.

Вона пiдняла голову, i нашi погляди зустрiлися. В її очах я прочитав бажання, що цiлком збiгалося з моїм. Ми поцiлувалися — без пристрастi, а нiжно й сумно, як цiлуються перед вiчною розлукою.

— Ти вже вирiшила? — приречено запитав я.

Замiсть вiдповiдi Дана вивiльнилася з моїх обiймiв i бiгцем кинулася до Джерела. Незважаючи на важке святкове вбрання, вона бiгла досить прудко, i менi вдалося наздогнати її лише в кiлькох метрах вiд парапету. Я схопив Дану за руку, вона спробувала вирватися, i в результатi ми обоє опинилися на травi. Перекинувши її навзнак, я став покривати її лице палкими поцiлунками.

— Пусти мене, — заблагала Дана. — Пусти до Джерела. Я покохаю Брендона.

— Нi, — вiдповiв я, розстебнувши лiф її сукнi. — Не зараз. Згодом ти скупаєшся в Джерелi й покохаєш Брендона. Але зараз твоя любов належить менi.

Дана схлипнула, потiм подивилася менi в очi i ствердно кивнула: