Розділ «частина третя ЖЕРТВИ ДЖЕРЕЛА»

— Нiскiлечки! Я така щаслива!.. Давай ще раз.

Я зiтхнув:

— Скоро ти вiдчуєш...

Вона рвучко затулила менi рота долонею.

— Мовчи! Анi слова про Брендона. Зараз я кохаю тебе i хочу лише тебе. Може, завтра почну мучитися, як ти... та це буде завтра. — Дана зарилася обличчям на моїх грудях. — Ну, будь ласочка, Артуре, давай ще, дуже тебе прошу.

Для мене це була неабияка спокуса. Знову кохатися з Даною пiд шаленство стихiй, злетiти на самiсiньку вершину свiту, а потiм упасти в найглибшу безодню буття, згорiти в Джерелi дотла i вiдродитись у ньому, як Фенiкс iз попелу... Я вже збирався сказати „так”, аж раптом до нас долинув сплеск води, а вiдтак — полегшене пирхання.

— Ну от, — сказала Дана. — Джерело вже хвилюється. Теж хоче.

— Це не Джерело. Це щось iз Джерела. Вiрнiше, хтось.

Звiвшись на ноги, я побачив у центрi водойми знайому голiвку з потемнiлим вiд вологи бiлявим волоссям. Я не покликав її на iм’я, бо поруч була Дана, а просто махнув рукою й гукнув:

— Агов!

Бронвен помiтила мене.

— Привiт, Артуре! Я зараз. — I попливла в моєму напрямку.

— Хто це? — запитала Дана.

— Хазяйка Джерела.

— Хазяйка! — злякано охнула вона i схопила сукню.

— Та не бiйся, — сказав я. — Це дуже мила особа. Якщо не дражнити, не кусатиметься. Я зву її Снiговою Королевою.

— Дивне iм'я, — зауважила Дана. Вона квапливо надягла сукню на голе тiло й додала: — Мiж iншим, це не мої речi. Хоча сукня дуже схожа.

— Твоє вбрання згорiло в Джерелi, — пояснив я. — Довелося замовити нове.

— Дякую, Артуре, — сказала вона, натягаючи панчохи. — Тiльки ти дещо забув. Я не бачу черевичкiв.

— От чорт! — вилаявся я i, викликавши Образ, з театральним пафосом проголосив: — Черевички для Попелюшки!