Розділ «частина третя ЖЕРТВИ ДЖЕРЕЛА»

— Я так довго чекала цього...

Ми кохалися, забувши про все на свiтi. Ми не звертали уваги на Джерело, що вирувало поруч, дедалi дужче збуджуючись разом з нами. Коли на нас вогненним дощем стали сипатися жарини, обпалюючи нашу шкiру, ми вже дiйшли такого стану, що просто не могли зупинитися. Шаленство Джерела лише розпалювало нашу пристрасть; ми сприймали це як феєрiю, влаштовану на честь нашого кохання. А в момент кульмiнацiї нашого фiзичного й емоцiйного єднання, що зазвичай зветься оргазмом, Джерело вибухнуло в завершальному акордi грандiозної симфонiї первозданних сил i поглинуло нас обох...

Роздiл 34

Я виринув на поверхню, пирхаючи й вiддихуючись. Джерело було спокiйне, i крiзь товщу води я бачив пiд собою блакитну безодню, яку щойно покинув.

Отже, попри свiй намiр, я все-таки скупався в Джерелi, тримаючи контакт з Дейдрою. Iншого виходу не мав — коли Джерело поглинуло мене, я мусив пройти Коло Адептiв. А Дану течiя вiднесла на Шлях Посвяти. Вона здобула Силу — i водночас закарбувала в собi сутнiсть Брендона. Так само як я — Дейдрину...

А проте я не шкодував, що так сталося. Ми з Даною пiзнали надзвичайнi вiдчуття. Це було кохання, пiднесене до степеня нескiнченностi. Це була справжня фантастика! Заради таких захопливих миттєвостей варто страждати все своє життя...

Я пiдплив до парапету й вибрався на нього. Щойно залишивши Джерело, я миттю став сухий — вода в ньому була перенасичена енергiєю, i мiй органiзм автоматично позбувався її надлишкiв, вiдновлюючи природний баланс речовин.

Я пройшовся по периметру водоймища, i зiскочив бiля голої дiвчини, що спокiйно спала пiд парапетом у м’якiй травi. Її чарiвне личко промiнилось умиротворенням, а на вустах грала щаслива усмiшка.

Я теж усмiхнувся — щасливо i трохи сумно. Присiв поруч з Даною i кiлька хвилин лагiдно дивився на неї, не наважуючись розбудити. З власного досвiду я знав, що наслiдки закарбування позначаться не одразу, та все одно боявся побачити в її очах вiдчуженiсть i каяття.

Врештi я обережно викликав Образ Джерела i замовив для себе й Дани одiж. Менi годилося абищо, бо в будь-якому разi я мав повернутися прямiсiнько в свої королiвськi шати. А от з Даниним вбранням довелося попрацювати, щоб воно було схоже на те, яке згорiло у Джерелi.

Впоравшись iз цiєю справою i вдягнувшись, я про всяк випадок перевiрив стан Ворiт — i тут мене чекав неприємний сюрприз. Джерело перенесло нас трохи вперед за часом матерiального свiту — приблизно на двi сотi секунди. Тепер я бачив лише одне входження, останнє. Це була жiнка — Бронвен чи Бренда. А Моргана я прогавив...

Дана поворушилась, розплющила очi й сонно подивилася на мене.

— Артуре, любий...

Я прилiг поруч, обiйняв її й нiжно поцiлував.

— Як ти?

— Нормально. Правда, трохи хвилювалася, коли вибралася з Джерела i не побачила тебе. Чому ти так затримався?

— Бо мав пройти всi дев’ять рiвнiв Кола Адептiв, — пояснив я. — А ти до якого дiйшла?

— Лише до третього.

— Для початку гарний результат. I взагалi, все було чудово. — Я знову поцiлував її. — Ти не шкодуєш, сонечко?

Данинi очi засяяли.