Розділ «частина третя ЖЕРТВИ ДЖЕРЕЛА»

А Дейдра з полегкiстю зiтхнула:

— Я знала, Артуре, що ти знайдеш вихiд.

Я запитливо глипнув неї:

— Ти назвала мене Артуром? То хто ж я для тебе?

— Важко сказати. Я плутаюся вiдтодi, як довiдалася про твоє минуле. Подумки я вже давно називаю тебе Артуром.

Ми обмiнялися усмiшками.

— Ну, гаразд, — сказав я. — Кризу ми трохи вiдстрочили. Тепер треба вирiшити, як i коли менi постати перед пiдданими.

— Про це ми вже думали, — вiдповiла Дейдра. — Нашiй чаклунськiй знатi вiдомо, що вiдстань для тебе не проблема. Але щоб не шокувати простий народ раптовою появою, тобi краще прибути в Авалон як звичайнiй людинi.

— Атож, — кивнув Морган. — Давай зобразимо все так, нiби ти повертаєшся з далекого Царства Свiтла. Почнеш з якоїсь окраїни, де ще не знають, що ти король.

— Наприклад, з Лохлану, — запропонував я. — У Каер-Сейлгенi нiхто не називає мене „ваша величнiсть”.

— Отже, вирiшено, — сказав Фергюсон. — Попливеш по рiчцi в Авалон. Гарна iдея.

Я зустрiвся з замрiяним поглядом Дейдри.

— Пам’ятаєш?.. — тихо мовила вона.

— Так, люба, — вiдповiв я. — Чудово пам’ятаю. Це була незабутня подорож. — I вже подумки додав: „Наш медовий мiсяць”.

Дейдра почула мене.

Роздiл 28

— Це до болю нагадує менi верхiв’я Мiссiсiпi, — замислено проказав Брендон, що сидiв поруч iз мною на лавi бiля борта корабля. — Штат Мiнесота, Земля Хiросiми.

Був ранок другого дня нашої подорожi по рiчцi Боан. Погода була паскудна, небо запнули хмари, вiяв холодний вiтер з пiвночi, але дощу, на щастя, не було.

Я вiдвiв погляд вiд блокнота, куди записував однi iмена, а iншi викреслював, i подивився на брата.

— Це i є Мiссiсiпi. Тiльки в цьому свiтi такого слова нiхто не чув, бо тут нiколи не було iндiанцiв.