Розділ «частина третя ЖЕРТВИ ДЖЕРЕЛА»

— Не в повному, — зауважив Морган. — Бракує архiєпископа. В розробцi наших планiв вiн участi не брав, але активно пiдтримував нас.

— З якого дива? — запитав я. — Церква ж намагається стояти осторонь полiтики.

— Наразi вона порушила свiй принцип нейтралiтету. Монсеньйор Корун МакКон мiтить на патрiаршу тiару — а ти, як живе пiдтвердження його тези про множиннiсть свiтiв, значно пiдвищуєш його шанси стати наступником нинiшнього вселенського патрiарха.

— Гаразд, приймається. Далi, Дейдринi мотиви, — я лагiдно всмiхнувся їй, — менi цiлком зрозумiлi. А ти що скажеш у своє виправдання, Моргане?

— Ти мiй друг.

— Колiн також твiй друг.

— Тим бiльше. Вiн нiколи не прагнув корони, влада обтяжувала його. Я аж нiяк не стверджую, що Колiн виявився нездарним королем, просто це — не його стихiя. Вiн учений, а не правитель; йому милiше корпiти над книжками i проводити алхiмiчнi дослiди, нiж керувати державою.

— Виходить, — скептично промовив я, — ти дiяв безкорисливо.

— Я цього не казав. У мене є свiй великий шкурний iнтерес. Ледi Дейдра розповiла менi про чаклунськi Доми Володарiв Екватора, i я одразу збагнув, що ти захочеш створити такий самий Дiм у нашому свiтi. Аби не конфлiктувати з Колiном, ти мiг розпочати його будiвництво з якоїсь iншої країни — а це мене нiскiлечки не влаштовувало. Як логрiєць, я хочу, щоб основою нового Дому став Логрiс, а його столицею — Авалон. Зрештою, це твоя прабатькiвщина.

— Ясно... А проте ви дуже ризикували, форсуючи подiї. Якби Колiн став опиратися, у країнi спалахнула б громадянська вiйна.

— Це було виключено, — похитав головою Морган. — Тебе пiдтримала церква в особi архiєпископа. Потiм простий народ — здебiльшого валiйцi. Коли стало вiдомо, що ти правнук легендарного Артура, цебто їхнiй одноплемiнник...

— Це не зовсiм так, — перебив я. — Моя мати iз Дому Сутiнкiв, а отже, за тутешнiми мiрками, я наполовину атлант.

— То вже дрiбницi, — озвалася Дейдра. — Я нiтрохи не схожа на валiйку, проте народ вважає мене своєю, бо моя мама була з давнього валiйського роду.

— Валiйцi складають лише двi третини населення Логрiсу, — зауважив я. — А як же iншi, наприклад, скотти?

— У переважнiй бiльшостi вони також шанують пам’ять твого прадiда, — вiдповiв Морган. — I до речi, я чистокровний скотт.

— Насамперед, ти аристократ i чаклун. А це окрема каста.

— У тiм-то й рiч. Навiть якщо представники iнших народностей Логрiсу будуть незадоволенi поверненням на престол короля з Пендрагонiв, то в громадянську вiйну це не виллється, бо в них не знайдеться впливових вождiв. Жоден чаклун не виступить проти тебе.

— Ти впевнений?

— Ще б пак! Уся наша чаклунська знать куплена з бебехами.

„О боги!” — вжахнувся я, а Морган тим часом вiв далi: