Розділ «частина третя ЖЕРТВИ ДЖЕРЕЛА»

— З достовiрних джерел стало вiдомо, що ти знаєш секрет обряду Причастя, що дає чаклунам та вiдьмам небачену могутнiсть i вiчну молодiсть.

— О боги! — сказав я вже вголос. — Саме цього я й боявся.

Дейдра запитливо глянула менi в очi:

— Що сталося, Кевiне? Невже ти хотiв це приховати?

Я промовчав, охоплений злiстю й вiдчаєм. Тепер я зрозумiв, чому Колiн так швиденько зрiкся престолу i чкурнув свiт поза очi.

— Але ж це аморально, — знову заговорила Дейдра. — Не можна позбавляти людей можливостi прожити довше, нiж вони живуть зараз. Хай навiть це стосується не всiх, а лише небагатьох, кому пощастило народитися з Даром. Ти ж сам казав, що члени Домiв вишукують у рiзних свiтах непробуджених чаклунiв та вiдьом, щоб провести їх через обряд Причастя. Я не розумiю...

— ОТОЖ-БО Й ВОНО, ЩО НЕ РОЗУМIЄШ! — люто вигукнув я, схопився зi свого мiсця i став мiряти кроками кiмнату. — ВИ ОБОЄ НЕ РОЗУМIЄТЕ! ВАМ ПРОСТО НЕВТЯМКИ, ЯКУ ДУРНИЦЮ ВИ УТНУЛИ!

Морган i Дейдра розгублено дивилися на мене, приголомшенi таким спалахом гнiву. Я пiдiйшов до крiсла пiд портретом i бухнувся в нього. Зо хвилю ми мовчали, нарештi Морган обережно запитав:

— То що ж за дурницю ми утнули?

Я мало знову не скипiв, та все ж стримався i почав пояснювати:

— Це правда, ми шукаємо у свiтах непробуджених чаклунiв та вiдьом, щоб залучити їх до своєї спiльноти. Нас дуже мало, i ми цiнуємо кожен новий Дар...

— То чому ж ти... — почав був Морган.

— Помовч! — загарчав я на нього. — I слухай уважно. Отож, нiкому достеменно не вiдомо, як виник подiл людства на чаклунiв i необдарованих. Iснують гiпотези випадкової мутацiї, закономiрного еволюцiйного стрибка або божественного втручання. Та хоч там як, а факт залишається фактом: у свiтах простих смертних час вiд часу з’являються люди з чаклунським хистом. Як правило, їхнiй Дар помирає разом з ними, оскiльки шлюби мiж чаклунами й необдарованими здебiльшого безплiднi. Але в украй рiдкiсних, майже неймовiрних випадках поодинокий Дар не гине, а виживає й розмножується. В результатi виникає цивiлiзацiя, де поряд iз простими смертними живуть непробудженi чаклуни й вiдьми. Вони мають такi-сякi магiчнi здiбностi, усвiдомлюють свою вiдмiннiсть вiд решти людей i надають перевагу екзогамiї, бо вже помiтили, що в змiшаних сiм’ях майже нiколи не буває дiтей. За переказами, у прадавнi часи чаклуни в одному з таких свiтiв отримали владу над Формотворчими i заснували перший Дiм Володарiв. Нiхто не знає, що то був за Дiм. I вiн, i Доми, що постали слiдом за ним, зникли невiдь скiльки тисячолiть тому, пiд час одного з багатьох Рагнарокiв, i пам’ять про них не збереглася — за винятком хiба туманних i суперечливих легенд... Та годi про минуле, повернiмося до сучасностi. Свiти з невеликими чаклунськими громадами, вiд кiлькох сотень до кiлькох тисяч душ, виявляють у середньому раз на тридцять — сорок рокiв. I тодi Дiм, якому належить ця знахiдка, отримує приток свiжої кровi. А буває, хоч i вкрай рiдко, знаходять свiти, де мешкають десятки та сотнi тисяч чаклунiв, що утворили стiйку спiльноту. За останнi чотири тисячi рокiв були виявленi всього три такi численнi громади, i двi з них були розграбованi — цебто їх членiв переманили до себе iншi Доми. I лише в одному випадку вдалося запобiгти розграбуванню i створити новий Дiм. Це зробив мiй прадiд Артур, що заснував Царство Свiтла. Так само — i тут, Моргане, ти правильно здогадався, — я задумав створити Дiм на батькiвщинi мого предка, в цьому свiтi. Проте ви з Дейдрою гранично ускладнили моє завдання, пообiцявши всiм тутешнiм чаклунам та вiдьмам безсмертя.

— А хiба так не буде?

— Звичайно, буде. Але не зразу. — Я сердито подивився на Моргана. — Ще чверть години тому ти назвав мене iнфантильним телепнем. А хто ж тодi ти? Адже тобi вiдомо, скiльки клопоту завдає навiть ваше часткове пробудження Дару. А що вже казати про справжнє пробудження — яке дає владу над фундаментальними силами природи! Невже ти гадав, що я зберу всiх чаклунiв у одному великому соборi й роздам їм Причастя, як священик роздає парафiянам хлiб з вином?

— Ми не обiцяли, що це станеться за один день, — зауважив Фергюсон. — Ми...

— Це розтягнеться на роки! — жорстко вiдрубав я. — Наразi я маю лише трьох помiчникiв — сестер та брата. Припустiмо, ми проведемо через Причастя найдосвiдченiших i наймайстернiших чаклунiв та вiдьом — тебе i твоїх магiстрiв. Я впевнений, що з вами не доведеться панькатися, ви й самi зможете дати собi раду з Формотворчими. Але ж iнших треба навчати, за ними треба наглядати, щоб вони не накоїли лиха. I таких — дев’яносто дев’ять вiдсоткiв. Де я вiзьму вчителiв для них? Саме тому я хотiв тримати це в таємницi — рiк чи пiвтора, доки зберу надiйну команду, ядро нового Дому. Лише тодi, маючи пiдтримку сотнi чаклунiв, що цiлком опанували Формотворчi, можна розпочати масове запричащення рядових членiв чаклунської громади.

— А якщо, — несмiливо запропонував Морган, — взяти цих найдосвiдченiших i наймайстернiших, дати їм Причастя й вiдправити в iнший свiт, де час iде дуже швидко — скажiмо рiк за кiлька днiв, щоб там вони опанували Формотворчi. Таким чином, за якийсь тиждень ти вже матимеш те саме ядро нового Дому.

Я похитав головою:

— Нiчого не вийде. У свiтах з надто швидким плином часу Формотворчi дуже нестабiльнi, новачку їх не приборкати. Навiть такий талановитий чаклун, як ти, зможе впоратися з ними не ранiше нiж пiсля рiчної практики в нормальних умовах.