Розділ «частина друга АДЕПТ ДЖЕРЕЛА»

Замiсть вiдповiдi я проказав коротке вступне закляття обряду Причастя. Моргана огорнув примарний золотавий серпанок, що за кiлька секунд, через вiдсутнiсть стабiлiзуючих чарiв, розтанув у повiтрi.

Фергюсон стояв, роззявивши рота i майже не дихаючи. В його рiзнобарвних очах застигли захват i страх.

— Кевiне! — промовив вiн схвильовано. — Менi здалося, що на мить я доторкнувся до вищих сил.

— Так воно й було.

— А можна ще?

Я досадливо зiтхнув. З мого боку це був дуже необачний вчинок, але я просто не змiг утриматися вiд спокуси. Надто вже хотiв похизуватися своєю майстернiстю перед Морганом, якого ще вчора вважав могутнiм чаклуном, захоплювався ним i заздрив йому. А вiн був не дурний i одразу здогадався, що наслiдком такого впливу на Дар є здобуття величезної могутностi.

А втiм, раз я вирiшив заснувати новий Дiм, то вже найближчим часом потребуватиму вiрних соратникiв, людей, на яких мiг би цiлком покластися. I Морган Фергюсон, попри всi свої вади, був перший у списку претендентiв на роль моєї правої руки.

— Зачекай трохи, Моргане, — м’яко сказав я. — Уся процедура вимагає багато часу. Обiцяю, що пiсля повернення проведу тебе через цей обряд.

Фергюсон був розчарований, проте мусив скоритися.

— Кудись збираєшся?

— Так.

— Питати куди не варто?

— На твоєму мiсцi я б утримався.

— Гаразд... А коли повернешся?

— Точно не знаю, залежить вiд обставин.

— Тодi нам треба мати зв’язок, — зауважив Морган. — Ходiмо до мене, я дам тобi чистий Вогнезор, i ми...

— Нi, не вийде, — похитав я головою. — Вашi чаклунськi каменi заслабкi для зв’язку мiж свiтами.

— А якi сильнi?

— Такi, як цей, — я вказав на мiй перстень з синiм каменем. — Це Небесний Сапфiр, сутiнковий артефакт, вважається найкращим з усiх iндивiдуальних талiсманiв. Бiльшiсть наших чаклунiв користуються саме Сапфiрами.

— Дуже мило, — iронiчно i трохи в’їдливо проказав Морган. — А в якiй крамницi можна купити цей сутiнковий артефакт?