Розділ «частина друга АДЕПТ ДЖЕРЕЛА»

— Є рiзнi версiї. Зокрема кажуть, що Амадiс переконав царя Давида в згубностi подальшої екзогамiї. Вiн начебто зiбрав статистичнi даннi й аргументоване довiв, що Дому Iзраїлевому загрожує неминуче виродження, якщо не вжити екстрених заходiв. Так воно було чи якось iнакше, але цар справдi скасував заборону на змiшанi шлюби. Амадiс одружився з Рахiллю, а твоя сестра Каролiна вийшла за Арама бен Єзекiю, правнука Давида.

Я втупився в Пенелопу ошелешеним поглядом. Ця новина чомусь вразила мене ще дужче, нiж попередня.

— Каролiна?! У Домi Iзраїлевiм?!

— Дивно, хiба нi?

— Ще б пак! — Я нiколи не любив свою зведену сестру Каролiну, вона була надто холодна й зарозумiла, але зараз щиро спiвчував їй. Мабуть, важко жити в Домi, де ксенофобiя вiддавна є частиною сiмейної iдеологiї... — Оце так Амадiс утнув! Дiти Свiтла, певно, подурiли вiд щастя, коли почули iм’я своєї нової королеви.

— Та вже ж. Iснує припущення, що Амадiс саме тому й одружився з Рахiллю, аби насолити родичам. Зважаючи на iсторичне протисто... — Пенелопа замовкла на пiвсловi, бо саме цiєї митi хтось вiдкрив Тунель на другому поверсi. В будинку була встановлена сигналiзацiя, i дочка отримала повiдомлення через свiй Сапфiр. А просто вiдчув вiдповiднi магiчнi манiпуляцiї — опрiч iншого, Джерело загострило моє чаклунське сприйняття.

— Про вовка помовка, — сказала Пенелопа. — До нас завiтали Брендон з Брендою. Я запросила їх, коли почала збиратися гроза. Вони люблять сутiнковi грози.

Тим часом громовi розкоти лунали вже над нашими головами. Небо от-от мало прорвати.

— Пеннi! — почувся з другого поверху дзвiнкий дiвочий голос. — Де ти?

Луною вiдгукнувся iнший голос, дуже схожий на перший, але на октаву нижчий:

— Пеннi, це ми.

Пенелопа пiдвелася з крiсла i крикнула:

— Я тут, у холi.

Я теж устав, i ми разом пройшли в центр кiмнати, щоб бачити всi сходи. За кiлька секунд на верхнiй площадцi з’явилися двi ладно скроєнi фiгури, закутанi в бiлi пляжнi халати — хлопець та дiвчина, обоє iз лляним волоссям i волошковими очима, невисокi, стрункi, разюче схожi мiж собою, хiба що дiвчина була нижча на зрiст i тендiтнiша.

Кiлька миттєвостей вони стояли нерухомо, здивовано глипаючи на мене. А я приязно всмiхався їм.

— От ми й зустрiлися, — сказав нарештi. — Ви так виросли, просто не впiзнати.

Першої оговталася Бренда. Вона прожогом збiгла вниз i кинулася менi на шию.

— Артуре! Братику!

Слiдом за нею в хол спустився Брендон. Вiн мiцно потис менi руку.

— Радий, що ти повернувся, брате. — В його голосi вчувалося непiдробне хвилювання. — Нам тебе дуже бракувало.