Розділ «частина друга АДЕПТ ДЖЕРЕЛА»

Звiсно ж, граничнi умови були заданi неправильно — це було ясно навiть менi, дилетанту. Адже Дiана не знала того, що знаю тепер я...

Я задумався. Менi дуже не хотiлося розкривати Брендi всi свої карти — так само, як не хотiлося демонструвати їй свою недовiру. Проте я сам поставив себе в таку ситуацiю, коли доводилося вибирати одне з двох — або те, або iнше.

Сестра сама розвiяла мої сумнiви. Вона повернулася до мене i сказала:

— Я можу пiти, Артуре. Чесне слово, не ображуся.

Звичайно, вона могла схитрувати, але я вирiшив повiрити в її щирiсть. А вiрнiше, я був убитий наповал янгольським поглядом її невинних волошкових очей. На моє глибоке переконання, людина з таким поглядом була фiзично неспроможна замишляти якусь каверзу. Можливо, ви назвете мене наївним, довiрливим i вкрай сентиментальним — гаразд, хай буде так, менi подобаються цi риси мого характеру. До того ж я кепсько розумiвся на математицi й потребував допомоги фахiвця — а Бренда, схоже, була тим самим фахiвцем. Серце пiдказувало менi, що я можу на неї покластися, що також я можу покластися на Брендона й Пенелопу, i я був схильний прислухатися до голосу свого серця. Якщо вам завгодно, можете назвати це iнтуїцiєю — вона в мене чудова.

Я повернув крiсло iз сестрою до стола й почав диктувати їй граничнi умови на нескiнченностi в термiнах магiчного сприйняття. Вона швиденько перекладала їх на мову математики i вносила вiдповiднi корективи в Дiанинi рiвняння, та ще й встигала вставляти коментарi: „Жахливо!”, „Просто неймовiрно!”, „Це ж який збочений розум мiг придумати таку моторошну асимптотику!”. Останнє її зауваження, як менi здається, було адресоване творцевi всього сущого.

Коли я закiнчив, Бренда виконала ще низку манiпуляцiй на комп’ютерi, потiм сказала:

— Тепер треба все перерахувати. Я пiдключилася до одного великого обчислювального центру на Землi Хiросiми. Це дозволить нам заощадити час i досягти високої точностi наближення.

— А що за Земля Хiросiми? — поцiкавився я.

— Свiт, де ми з Брендоном живемо. BAET-6073 за каталогом. Названий на честь японського мiста Хiросiма. Ранiше це була Земля Переможеного Наполеона 21, а до цього — Земля Юлiя Цезаря 317. Громiздкi були назви, от i вигадали коротке.

— Атож, — сказав я. — Колись був на цiй Землi Переможеного Наполеона 21... Але стривай! Чому така назва? Якщо не помиляюся, там хоч i була Друга свiтова вiйна, але Хiросiму нiхто не розбомбив.

Сестра ствердно кивнула:

— Через те її й назвали Землею Хiросiми

З позначенням свiтiв завжди були проблеми, i ще нiхто не знайшов їх кращого вирiшення, нiж важкi для сприйняття, але точнi каталожнi найменування. Запозичувати тубiльнi назви не випадало, бо майже всi населенi планети мiсцевi мешканцi називали Землею — за словом, що позначає грунт пiд ногами. Тому таким свiтам давали комбiнованi назви, здебiльшого, за iменами видатних iсторичних постатей або визначних подiй. Свiт, де я прожив останнi двадцять рокiв, теж називався Земля. Я вирiшив, що вiднинi вiн буде Землею Артура — на честь мого прадiда, певна рiч.

Бренда знову подивилася на екран.

— Рiвняння вiдкомпiльованi без помилок. Тепер залишається чекати.

— Довго?

— Залежить вiд швидкостi сходження рядiв. Щонайменше годин п’ятнадцять. I це за умови, якщо границя послiдовностi не лежить в областi сильних нерегулярностей.

— Будемо сподiватися, що не лежить, — сказав я. — Дуже хотiлося б у це вiрити.

— Вiра, надiя, любов... — Бренда спiвчутливо подивилася на мене й зiтхнула. — Артуре, я голодна. Ходiмо перекусимо.