Розділ «частина друга АДЕПТ ДЖЕРЕЛА»

„БРЕНДОН ДУРНИК”

— Брендон дурник! — пролунав iз динамiка задерикуватий Брендин голосок; тепер я знав, хто встановив нову систему.

Заставка зникла й натомiсть завантажилась сервiсна оболонка. Я викликав файловий менеджер i з полегкiстю переконався, що Бренда не затерла колишнi програми та данi, а просто вiдвела для них окремий том. Я спробував запустити Дiанин математичний пакет, але отримав системне повiдомлення: „Помилка сторiнки пам’ятi”. Наступнi спроби завершувалися тим самим, а десь пiсля десятого разу система взагалi зупинила роботу, екран став синiм, i на ньому з’явився текст:

„Пеннi, сонечко! Машина конкретно заглючила. Бiльше не роби того, що тiльки-но зробила”.

Я скрушно зiтхнув i вiдкинувся на спинку крiсла. Як тепер бути?..

— Щось негаразд, Артуре? — почувся за спиною тихий голос.

Я рвучко повернувся в крiслi й побачив Бренду, одягнену в квiтчасту сорочку та коротку картату спiдницю. Її лляне волосся були стягнуте на потилицi у хвостик.

— Даруй, що ввiйшла без дозволу, — вибачилась вона. — Я думала, тут Пенелопа. Тобi допомогти?

— Можеш спробувати, — вiдповiв я. — Зрештою, це ж твої заморочки. — I я розповiв, у чому проблема.

— Ну, це не бiда, — сказала Бренда, влаштувавшись у крiслi, що я звiльнив для неї, i перезапустивши комп’ютер. — Зараз ми просто вiдновимо попереднiй бутовий запис i завантажимо стару систему.

Я пiдсунув до стола стiлець i сiв на нього.

— А навiщо ти взагалi її помiняла?

— Через Пенелопу. Малою вона полюбляла бавитися з Дiаниним ноутбуком i нiякого iншого не хотiла — а iгри на ньому йшли некоректно, часто зависали.

— Дiана дуже особливо працювала з комп’ютером, — пояснив я. — Її розум безпосередньо взаємодiяв з процесором, тому операцiйна система, якою вона користувалася, мала свою специфiку.

— Отож-бо, — кивнула Бренда i ввела пароль „Брендон дурник”. — Зрештою я вирiшила встановити нормальну операцiйку. Але не завдала собi клопоту пристосувати до неї Дiанинi програми. Бо завжди можна зробити ось так.

З цими словами вона ввела якусь команду, пiдтвердила її виконання, i комп’ютер знову рестартував. Цього разу вже завантажилась Дiанина система, пiсля чого Бренда сама запустила потрiбну програму.

— Якось я переглядала цi розрахунки, — зауважила вона, гортаючи екраннi сторiнки з надзвичайно складними багатоступеневими рiвняннями. — I навiть намагалась проаналiзувати їх. Але граничнi умови тут заданi емпiрично. Вони правильнi?

Отут я влип! Я взагалi утнув дурницю, що погодився прийняти вiд Бренди допомогу, якщо ще не вирiшив, якою мiрою довiряти їй. Але, з iншого боку, що менi залишалося робити, коли вона ввiйшла? Прогнати її? Вимкнути ноутбук i самому пiти?

— Виведи вихiднi посилки, — сказав я.

Бренда так i зробила.