Розділ «частина перша ШЛЯХ ДО ДЖЕРЕЛА»

— Могли й не помiчати, — флегматично промовив Маелгон. — Можливо, обряд передбачає насилання особливих чарiв на всiх присутнiх у соборi. Таких особливих, що їх не здатний виявити жоден звичайний чаклун. Це ж бо Споконвiчна Сила.

— Цiкава теорiя, — сказав Фергюсон. — Що думаєш, Колiне?

— Навiть не знаю. Сподiваюсь, архiєпископ розповiсть бiльше.

Морган пiдiйшов до столу, взяв книгу i став навмання гортати її сторiнки.

— Може, тут є ще щось корисне.

Колiн хитнув головою:

— Навряд. За винятком цього уривка, там бiльше немає згадок нi про Джерело, нi про Знаки, нi про Ворота. Власне, тому я й запам’ятав його, що вiн виразно виокремлювався з решти тексту. Тепер я не сумнiваюся, що король Вортимер написав увесь трактат заради цiєї єдиної сторiнки. Це зашифроване послання нащадкам — на той випадок, якщо вони втратять секрет оволодiння Силою.

— Гаразд, — сказав Морган, поклавши книжку на стiл. — Вважатимемо, що ми правильно зрозумiли це послання. Тодi ти маєш вирiшити, хто з нас пiд час коронування стоятиме по праву руку вiд тебе. Iншими словами, хто буде твоїм Провiдником праворуч.

— Так, звiсно, — пiдтримав його Алан МакКормак, а Ерiк Маелгон мовчки кивнув.

Колiн силувано всмiхнувся, наче наперед перепрошуючи за своє рiшення.

— Моргане, Ерiку, Алане, — промовив вiн. — Я не можу вiддати перевагу будь-кому з вас, показавши тим самим, що його дружбу цiную вище за дружбу iнших. От чому я запросив Кевiна МакШона. Вiн буде моїм Провiдником.

Алан МакКормак, подивився на Кевiна з вiдвертою неприязню. Ерiк Маелгон лише байдуже знизав плечима. А Морган Фергюсон схвально хрокнув i, на противагу МакКормаковi, нагородив Кевiна доброзичливим поглядом.

— Що ж, розумне рiшення. А хто буде Провiдником лiворуч? Дана?

Колiн приречено зiтхнув:

— Звичайно, Дана, хто ж iще. Адже вiдсьогоднi Дейдра моя сестра.

Кевiновi стало шкода молодого короля. Вiн зрозумiв, що, всупереч усiм своїм запевненням, Колiн до останнього не полишав надiї домогтися вiд Дейдри взаємностi...

Роздiл 6

Повернувшись до палацу пiсля батькового похорону, Дейдра прогнала зi своїх покоїв усiх фрейлiн та служниць, самотужки роздяглася i швиденько забралась у лiжко. Вона не спала понад пiвтори доби i на зворотному шляху з абатства святого Мартiна, де знайшов свiй останнiй спочинок король Брiан, мало не падала вiд утоми. Проте зараз, коли все вже скiнчилося, Дейдра була така напружена, що нiяк не могла заспокоїтися й заснути. Натягши до пiдборiддя ковдру, вона безцiльна блукала поглядом по спальнi i все думала, думала...

Батько вмер, його поховали, i жалоба за ним триватиме лише два днi. А вже пiслязавтра, згiдно з його останньою волею, настане свято — коронування нового короля Логрiсу, Колiна IX. Король помер — хай живе король!

Новий король... Дейдра сприйняла це розумом, але серцем вiрити вiдмовлялася. Вона не могла уявити королiвство без батька — i тим бiльше не уявляла на його мiсцi Колiна. Проте вiн став королем, люди вже бачили в ньому свого володаря, а король Брiан вiдiйшов у минуле, перетворився на частину iсторiї. Велич мирська швидкоплинна...