Розділ «частина перша ШЛЯХ ДО ДЖЕРЕЛА»

— Проте, — вiв далi король, трохи пiдвищивши голос, — Емрiс ще залишається старшим пiсля мене в сiм’ї. Щоб позбавити його пiдстав оскаржувати моє рiшення, спираючи на своє право першостi, я привселюдно оголошую про всиновлення принца Колiна Лейнстера, молодшого сина мого покiйного брата Урiєна. I пiсля моєї смертi принц цей, мiй названий син i наступник престолу, стане королем Логрiсу у повнiй вiдповiдностi до законiв та звичаїв наших предкiв. Така моя королiвська воля.

Усi присутнi схилили голови на знак поваги до останньої волi вмирущого короля.

— Я виправдаю вашу довiру, батьку, — сказав Колiн.

— Я цього певен, сину мiй. I дуже прошу тебе: не зволiкай, зараз не час для церемонiй. Моя смерть стане для готiйського короля сигналом до початку вiйни. Можливо, не залишаться осторонь i галлiйськi князi. На щастя, наша перевага на морi безперечна, отже, з Атлантидою клопоту не буде... Слухай уважно, Колiне. Завтра мене поховають, а вже за два днi ти маєш коронуватися й опанувати Силу... архiєпископ знає, що треба робити, й допоможе тобi... I негайно збирай вiйська — вiйна з Готландом неминуча, а з Галлiсом дуже ймовiрна.

— Добре, батьку. Я вчиню, як ви кажете.

— I ще... щодо Сили... Коли ти пройдеш у Ворота, Хазяйка дозволить тобi лише зачерпнути з Джерела трохи Води Життя. Задовольнися цим... Не намагайся порушити її заборону й зануритися в Джерело, подолай цю спокусу. Не конфлiктуй з Хазяйкою, вона... дуже сувора... Зачекай до кращих часiв, коли запанує мир i вороги будуть упокоренi, а в тебе з’явиться син-спадкоємець... вiн виросте, стане дорослим, набереться досвiду... лише тодi ти зможеш ризикнути собою, не поставивши пiд загрозу безпеку держави... Це не порада, це наказ, моя тобi остання воля. Заради твого ж добра, заради добра всiєї країни...

— Я розумiю.

По тому король знову знепритомнiв i вже не повертався до тями. А за чверть години лiкар констатував смерть. Лише тодi Дейдра тихо заплакала. Її тiтка Алiса голосно заридала.

Монсеньйор Корун МакКон, архiєпископ Авалонський, прочитав заупокiйну молитву, яку пiдхопила й решта присутнiх. Коли молебень скiнчився, вiн зняв iз шиї вмерлого короля золотий ланцюжок з червоним чаклунським каменем i повернувся до Колiна.

— Вiзьмiть цей Знак Сили, государю, — сказав духовний владика Логрiсу новому владицi свiтському. — Тепер вiн ваш. Ви маєте настроїтися на нього так само, як на свiй Вогнезор.

Колiн мовчки нахилив голову, дозволяючи архiєпископовi надягти йому на шию ланцюг. Вiдтак поглядом попрощався з присутнiми i в супроводi трьох своїх друзiв рушив до виходу. Минаючи Кевiна, вiн торкнувся його плеча.

— Ти теж, МакШоне.

У коридорi їм стрiвся невисокий темноволосий товстун рокiв тридцяти з добродушним круглим обличчям, жвавими чорними очима i нiжним дiвочим рум’янцем на пухлих щоках. Вiн низько схилився перед Колiном:

— Ваша величносте, я сумую разом з вами.

Колiн пройшов повз товстуна, навiть не глянувши на нього. А Кевiн пошепки запитав у Фергюсона:

— Хто цей нахаба?

— Бран Ерiксон, барон Говел, — вiдповiв Морган. — Чув про такого?

Кевiн мало не спiткнувся вiд несподiванки. Вiн не йняв вiри своїм очам. Невже цей рожевощокий товстун, ця жалюгiдна пародiя на чоловiка, i є той грiзний чаклун, божевiльний манiяк-убивця?..

— Скажений барон? — для певностi уточнив Кевiн.

— Атож. Надзвичайно небезпечна людина... — Морган скоса зиркнув на нього своїм котячим оком i додав: — Особливо для тебе, Кевiне МакШон.