Розділ «частина перша ШЛЯХ ДО ДЖЕРЕЛА»

Проминувши анфiладу кiмнат, вони опинились у просторому кабiнетi, двi глухi стiни якого були пiд саму стелю заставленi полицями з книжками. Посеред кiмнати стояв величезний дубовий стiл з численними шухлядами, а за широким шкiряним крiслом висiв мiж двома вiкнами портрет Дейдри в повен зрiст. Вона була одягнена в чарiвну сукню кольору морської хвилi, тримала в руках букет волошок i лагiдно всмiхалася.

Слуга запалив свiчки в канделябрах i завмер, чекаючи подальших розпоряджень. Колiн кивком вiдпустив його, влаштувався в крiслi пiд Дейдриним портретом i мовчки закурив сигару.

Фергюсон перевiрив, чи щiльно зачиненi дверi, й наклав чари проти пiдслуховування. Тим часом Алан Маккормак i Ерiк Маелгон окупували два зручнi крiсла обабiч стола, а Кевiновi з Морганом довелося сiсти на стiльцi.

— Дядько Брiан казав про Ворота та Джерело, — заговорив Колiн безбарвним голосом. — А потiм архiєпископ назвав дядькiв Вогнезор Знаком Сили. Це менi дещо нагадало. — Вiн подивився на МакКормака. — Алане, пошукай „Трактат про Чотири Стихiї”. Якщо не помиляюся, вiн має буди серед творiв моїх найяснiших предкiв.

МакКормак досить швидко вiдшукав на полицях грубенький том у шкiрянiй оправi з побляклим золотим тисненням i передав його Колiновi.

— Прошу, государю.

Колiн поморщився.

— Припини! Наступний з вас, хто назве мене тут государем, вилетить у вiкно. Це стосується й тебе, Кевiне МакШон. Я хочу, аби залишалися люди, мої друзi, що у приватнiй обстановцi звертатимуться до мене по iменi й на ти.

— Це зовсiм не по-королiвському, — зауважив Морган, як здалося Кевiновi, з iронiєю.

— Ну й начхати. Я нiколи не хотiв бути королем.

— Проте став. I тепер, ваша величносте, звольте...

— Та годi вже! — раптом гаркнув на нього Колiн. — Бодай сьогоднi ти можеш не єхидствувати? Менi й без твоїх коментарiв паскудно.

Фергюсон нишком осмiхнувся, дiстав iз нагрудної кишенi огризок сигари й розкурив його. Схоже, вiн був задоволений, що змiг викликати у друга сплеск емоцiй. А Кевiн про себе вiдзначив, що Колiн, накричавши на Моргана, трохи пожвавiшав — у кожнiм разi, вже не мав такого пригнiченого вигляду, як спочатку. Вiн розкрив книжку десь посерединi й почав гортати пожовклi сторiнки.

— Це єдиний екземпляр трактату короля Вортимера Першого, прадiда дiда мого дiда. Ранiше я вважав його суцiльною маячнею i був певен, що саме з цiєї причини рукопис не вiддали до друку, коли при дворi з’явилася книжкова майстерня. Та зараз розумiю, що помилявся — принаймнi у тiй частинi, де йдеться про так зване Джерело Всiх Стихiй. От послухайте: „Ворота до Джерела вiдчиняють Чотири Стихiї — Вогонь, Повiтря, Земля i Вода. Так є, бо так має бути.

Посвячений, що входить у Ворота, несе Знак Сили — Символ Вогню, оскiльки Вогонь є наймогутнiшою зi Стихiй.

Провiдник, що вiдчиняє Ворота праворуч, несе Знак Мудростi — Символ Повiтря, оскiльки Мудрiсть породжена розумом — швидким, рухливим i всюдисущим, як Повiтря.

Провiдник, що вiдчиняє Ворота лiворуч, несе Знак Життя — Символ Землi, оскiльки Земля є матiр i годувальниця всього живих.

Повiтря є також дружба, тому Провiдник праворуч має бути щирим i вiдданим другом Посвяченого.

Земля є також родючiсть, тому Провiдник лiворуч має бути жiнкою, а щоб уникнути небажаних зв’язкiв — дружиною або матiр’ю Посвяченого.

Лише любов i вiрнiсть Провiдника лiворуч, лише чистота й безкорисливiсть Провiдника праворуч вiдкриють Посвяченому шлях до Джерела Всiх Стихiй. Земля дає їжу Вогню, Повiтря пiдтримує його горiння, а без Землi та Повiтря Вогонь — нiщо.