Розділ «частина перша ШЛЯХ ДО ДЖЕРЕЛА»

— Авжеж, — сонно промурмотiла Дейдра. — На все життя. Чим вiн поганий як мiй майбутнiй чоловiк?

— Нiчим. Вiн дуже гарний, — вiдповiла Бронвен. А помiтивши, що кузина вже заснула, тихо додала: — Навiть надто гарний для тебе. Вiн заслуговує на кращу долю, нiж бути твоїм чоловiком. I вiн обов’язково стане моїм.

З цими словами вона зiсковзнула з лiжка, взула черевички i вийшла зi спальнi. Невдовзi до палацу мав прибути монсеньйор Корун МакКон, i Бронвен дуже цiкавило, про що вiн розмовлятиме з Колiном, Даною й Кевiном. Захист вiд пiдслуховування її не турбував — ще два роки тому вона вiднайшла спосiб, як обiйти цi чари, i вiдтодi була в курсi всiх подiй при дворi. У її маленькiй, але дуже розумнiй i хитрiй голiвцi зберiгалося безлiч таємниць, навiть таємниця смертi короля Брiана, яку вона нiкому не збиралася розкривати. Бо мала на те вагомi пiдстави.

Роздiл 7

Вислухавши Колiна, архiєпископ повiльно похитав головою:

— На жаль, государю, я мало що можу додати до ваших слiв. Покiйний король утаємничив мене в усi тонкощi обряду, але з фактичною стороною цього дивовижного явища я нiтрохи не знайомий. Ваш дядько побiжно згадував про Ворота, Джерело та Хазяйку, i з його слiв у мене склалося враження, що йдеться про цiлком реальне мiсце, куди ви маєте потрапити в момент коронування. Але як саме це станеться i яким чином нiхто не помiтить вашої вiдсутностi — цього не знаю.

— А що вам вiдомо про Хазяйку? — запитав Колiн.

Архiєпископ уже вкотре поправив червону оксамитну шапочку на своїй головi. Вiн нервував, розумiючи, яка величезна вiдповiдальнiсть лежить на його плечах. Зазвичай король Логрiсу, передчуваючи смерть, запрошував до себе наступника престолу й розповiдав йому, що слiд робити. Архiєпископовi ж залишалося провести сам обряд з точним затриманням усiх приписiв ритуалу. Проте зараз, коли король Брiан умер, не встигнувши нiчого пояснити Колiновi, дуже багато залежало вiд монсеньйора Коруна МакКона — архiєпископа Авалонського, верховного кардинала Захiдної Курiї, намiсника патрiарха Єрусалимського в Новому Свiтi.

— Менi вiдомо лише, — заговорив вiн, — що Хазяйка є охоронницею Джерела, яке мiстить у собi Споконвiчну Силу. Вона зустрiне вас, коли ви ввiйдете в Ворота, проведе до Джерела i дозволить випити з нього води. Таким чином ви отримаєте Силу.

— А якщо я занурюся в Джерело?

— Цього в жодному разi не можна робити, государю. Адже король Брiан попереджав вас перед смертю. Та й менi вiн казав, що Хазяйка Джерела забороняє тiснiше прилучатися до Сили.

— Проте, — зауважив Колiн, — саме так, мабуть, i був прилучений до Сили король Артур.

— I, може, через те вiн загинув, — стурбовано озвалася Дана, гарненька дiвчина з кучерявим вогненно-рудим волоссям. Її смарагдовi очi, такi схожi на Дейдринi, подивилися на Кевiна в пошуках пiдтримки. — Може, Вiв’єна була не проста вiдьма, а якраз Хазяйка Джерела; i вона вбила Артура, бо вiн порушив заборону.

— Цiлком можливо, — погодився Колiн. — I я не кажу, що вже пiслязавтра спробую зануритись у Джерело. Обряд можна повторити i згодом. Та це не значить, що я чекатиму настання кращих часiв, як радив дядько Брiан, бо їх можна чекати до самої смертi. Я дуже пiдозрюю, що всi мої предки тiльки те й робили, що чекали: закiнчення вiйни, потiм — наступної, потiм — ще однiєї, потiм — миру та злагоди у країнi, потiм — народження сина, потiм — коли вiн виросте... Так вони старiли й помирали, не дочекавшись цих найкращих часiв.

— Але ж... — почала була Дана, але Колiн урвав її:

— Все, годi. Поговоримо про це iншим разом. Я вже сказав, що не збираюся ризикувати пiд час коронування. А далi видно буде. — Вiн повернувся до архiєпископа. — Ознайомте нас з обрядом, святий отче. Як я розумiю, це вже ваша парафiя.

— Так, — кивнув архiєпископ i знову поправив свою шапочку. — Насамперед, государю, раджу вам зняти ваш Вогнезор. Його сусiдство зi Знаком Сили небажане.

— Я вже це вiдчув, — сказав Колiн, знiмаючи з шиї ланцюжок зi своїм чаклунським каменем. — Вони заважають одне одному. А Знак Сили має всi властивостi Вогнезора, тож я нiчого не втрачу.

— Тодi краще знищити старий камiнь, — порадила Дана. — Вiн настроєний на тебе, i ним можна скористатися, щоб заподiяти тобi шкоду. Ну, ти й сам розумiєш.

— Розумiю. — Колiн з ваганням подивився на Вогнезор у своїй руцi. — Але я звик до нього за чотирнадцять рокiв... Це нiби позбутися частки себе. Невеличкої частки, та все ж... — Вiн поклав камiнь до верхньої шухляди стола i замкнув її на ключ. — Отже, повернiмося до коронування. Прошу, святий отче, продовжуйте.